Грицько повернувся у рідне село. І повернувся не сам! А з коханою нареченою Валею… Батьки Грицька зраділи поверненню сина. Вони здивувалися нареченій, але вибір схвалили. А коли батьки дізналися про вагітність Валі, то й з весіллям почали квапити. На весіллі усі дивилися на щасливу пару, а потенційні наречені заздрили й шепотілися… Валентина все робила по-хазяйству. І з дітьми сиділа. В цей час на горизонті зʼявилася Ліда – вона була колись дуже закохана в Грицька. – А ти знаєш, що у нас із Грицьком спільна дитина?! – одного разу сказала Ліда Валі. – Мій син від нього, кохання у нас! Валя застигла від почутого

Григорій повернувся після служби до рідного села. Хлопців у селі було мало, а ось дівчат на будь-який смак.

І ровесниці Грицька, і старші, та ще й молодші, теж встигли стати дівками на виданні.

Красуня є ледь не в кожній хаті, і то не по одній. Деякі встигли й заміжніми побувати, але повернулися до батьків, інші у відпустку приїхали чи на канікули.

Звістка про те, що Грицько ось-ось приїде швидко рознеслася по селу.

Наречений дуже гарний, єдина дитина у заможних батьків, та й сам красень.

Про решту можна й не говорити: розумний, працьовитий, освіту вищу здобув.

Усі готувалися до його зустрічі, особливо потенційні нареченої, а їх набралося чимало.

Готувались наче на оглядини. Деякі спеціально відпустку взяли й приїхали. Кожна думала отримати його в чоловіки.

Тільки от Грицько не сказав, що не один приїде. Навіть батьки не знали. Хотіли зустріти його, але він сказав, що сам знає дорогу.

Грицько вийшов на вокзалі з речами, а потім подав руку своїй супутниці.

Одна з найшвидших дівчат пройшлася повз, думала випадкову зустріч підлаштувати, але Грицько навіть і не подивився на неї.

Він обійняв свою супутницю і вони пішли. Хата була за десять хвилин ходьби від вокзалу.

– Ти, Валю, не бійся. В нас тут добре. А не сподобається тобі, то ми можемо поїхати. Я заради тебе на все піду.

– А може, я твоїм батькам не сподобаюся.

– Ми вже говорили про це, все вирішимо. Батьки у мене немолоді, я в них єдина і пізня дитина. Матері п’ятдесят три, а батькові майже шістдесят. Вони будуть раді моєму одруженню, та й онукам звісно. А в нас не одна дитина буде. Ось я один у них, а завжди хотів мати брата чи сестру.

– А я завжди одна, у мене взагалі немає нікого.

– У тебе є я. Нічого й нікого не бійся.

Батьки зраділи поверненню сина, здивувалися його нареченій, але схвалили його вибір. А коли дізналися про її вагітність, то й із весіллям почали квапити. Онук буде чи внучка, і то вже скоро.

На весіллі усі дивилися на щасливу пару. Потенційні наречені заздрили і шепотілися. Найбільше переживала Ліда, вона ще у школі була закохана у Грицька, і то вона була на вокзалі. У неї вже була дитина, але вона сподівалася вийти заміж.

Подумаєш – одружується. Дружина не стіна!

– Не вдалося відразу, почну діяти після весілля, – вирішила вона.

Свекруха до Валентини ставилася добре, оберігала від важкої роботи, у їхні стосунки з Грицьком не лізла. Григорій працював, Валентина теж намагалася влаштуватися, але її не взяли.

– У нас у самих роботи немає, а ця вагітна ще щось хоче. Що в ній Грицько знайшов? – почула вона виходячи за двері.

Пологи були важкими, але все скінчилося благополучно. Дівчинка народилася здоровою. Бабуся та дід були дуже раді онучці. Не нав’язувалися, але допомагали. Григорій теж тішився. За два роки на світ з’явився й синочок.

Валентина все робила по хазяйству і сиділа з дітьми, а її свекруха доглядала чоловіка.

Він занедужав і зліг. Прогноз був невтішний і через рік його не стало.

В цей же час Ліда намагалася привернути Григорія, тільки він не звертав на неї жодної уваги. Ліда вирішила діяти через Валентину.

– А ти знаєш, що у нас із Грицьком спільна дитина? – одного разу Ліда впіймала Валентину на вулиці. – Мій син від нього, кохання у нас. А ти тут приїхала, народжуєш.

Валя застигла від почутого.

– Він любить мене і наших дітей, а якби у нього була дитина на боці, то він би її не покинув, – впевнено сказала вона. – Грицько не такий, а ти брешеш.

– Тобі звідки знати?!

– Знаю…

Не вийшло.

Ліда вирішила діяти через матір Грицька. Думала довго і придумала.

– Ось ви думаєте, що це ваша онука, але це не так. Не схожа вона на Грицька. Не схожа! Ви тільки подивіться на її обличчя! А волосся. У Грицька темне, у цієї вашої теж, а дитина світла. Розумієш? Так не буває.

– І що? Тобі яка справа до цього? Їх це дитина, моя внучка. Ти що хочеш? Моєю невісткою стати?

– Люблю я вашого Грицька.

– Не Грицька, а Григорія. Він любить свою дружину. Іди, не заважай.

– Ви всі не бачите нічого! Вона вас обманює, а ви їй вірите. Я не здивуюсь якщо друга дитина теж не Грицька. Ось я все йому розповім. А в нього рідний син є.

– Іди й розповідай.

Григорій тільки посміявся, коли мати передала йому слова Ліди. Він знав правду, та й мати вже знала. Старша донька була справді не від Григорія.

Ошукана дівчина сиділа на вокзалі з валізою. Григорій чекав на поїзд, у нього було три години до його відходу. Дівчина сиділа й не рухалася. Вона жадібно подивилася на пиріжок, який їв Григорій.

– Голодна?

Дівчина кивнула. Григорій купив ще пиріжків і підсів до неї.

– Куди й звідки їдеш?

Виявилось, що їхати їм було в одному поїзді, тільки дівчині далі.

Не додому, а просто подалі. Житла немає, грошей немає, батьків немає, сирота вона із дитячого будинку. А ще вагітна. Боїться всього…

Чомусь Грицьку стало її дуже шкода. У дитинстві він мріяв про сестричку, хотів захищати її, і у Валі він побачив ніби таку сестричку.

Хотів захистити її. Запропонував просто спробувати бути разом, а вийшла дуже гарна й порядна родина.
Свій секрет вони нікому не розповідали, але матері довелося зізнатися.

– А що мені сказати? Усі ви мої рідні. Хто виховав, того й дитина. А Ліді не обов’язково знати все. А сина свого вона від міського народила, приїжджали у нас на літо студенти.

Мати її тоді сварилася, а толку нуль. Вона, між іншим, добрі аліменти отримує.

Усе через суд підтверджували. А говорити вона може. Фантазія працює.

– Дякую вам, мамо, – сказала Валентина і заплакала.

– Ну що ти, радіти треба! Ви молоді, у вас дітки. Усе ще попереду, а всякі Ліди завжди знайдуться, тільки їх впускати у своє життя не треба, і слухати необов’язково.

Добре, що ви в мене є…