Олена вийшла з душу, у махровому халаті, з намотаним на голові рушником. Настрій відмінний, вихідний, чоловік поїхав до батьків, син пішов гуляти. Зараз обід приготує, можливо, спече шарлотку. Дзвінок у двері. Подивилася у вічко – незнайома дівчина. Відчинила. – Олено? Здрастуйте. У мене до вас розмова, – одразу сказала гостя. – Здрастуйте. Так, я Олена. А хто ви? – запитала жінка. – Мене звуть Анжела. Я… Коротше нам потрібно поговорити! – зам’ялася дівчина. – Ну, проходьте…, – нерішуче сказала господиня, і пропустила гостю в квартиру. Але Олена навіть уявити не могла, про що прийшла говорити ця незнайомка.
Олена вийшла з душу, у махровому халаті, з намотаним на голові рушником. Настрій відмінний, вихідний, чоловік поїхав до батьків, син пішов гуляти. Зараз обід приготує, можливо, спече шарлотку. Дзвінок у двері. Подивилася у вічко – незнайома дівчина. Відчинила. – Олено? Здрастуйте. У мене до вас розмова, – одразу сказала гостя. – Здрастуйте. Так, я Олена. А хто ви? – запитала жінка. – Мене звуть Анжела. Я… Коротше нам потрібно поговорити! – зам’ялася дівчина. – Ну, проходьте…, – нерішуче сказала господиня, і пропустила гостю в квартиру. Але Олена навіть уявити не могла, про що прийшла говорити ця незнайомка.
Олена вийшла з душу, у махровому халаті, на голові тюрбан із рушника. Глянула на себе в дзеркало і посміхнулася, ну прямий султан Хюррем.
Настрій відмінний, вихідний, чоловік Вадим поїхав до батьків, син Рома пішов гуляти. Зараз обід приготує, може, спекти шарлотку? Надворі весна, сонце щедро поливає кімнату променями.
Дзвінок у двері. Подивилася у вічко — незнайома дівчина. Відчинила.
– Олено? Здрастуйте. У мене до вас розмова.
– Здрастуйте. Так, я Олена. А хто ви?
– Мене звуть Анжела. Я… Як би сказати… Кохана жінка вашого чоловіка…
Олена не одразу зрозуміла. А потім як зрозуміла.
– І що ви хочете, кохана жінко?
– Побалакати… Можна увійти?
– Ну, проходьте…
У Олени закрутилося в голові, і затемтіли руки. Що це все означає? Її Вадим їй зраджує?
Анжела зняла туфлі, акуратно почепила ніжно-рожевий плащ на вішалку та пройшла до вітальні.
Олена сіла в затишне крісло, Анжела сіла на диван. Олена уважно вивчала дівчину. Невисока, струнка, темне волосся до плечей, карі очі, пухкі губи, швидше за все, від природи. Природно, красива.
У темно-синій сукні до колін, стрункі ноги. На руках акуратні нігті із рожевим лак-гелем.
– Я знаю, що вам нелегко зараз доводиться… Але й ви маєте зрозуміти. Чоловік живе з вами із жалості. І це не чесно. Знаю, що у вас є син, і одразу скажу, що прийму його як рідного.
– З жалю? І чому ж йому мене шкода?
– Ну, як же… Адже ви важко нездужаєте… Четверта стадія… Вадим показував фотографію, де ви в палаті, процедуру проходили… Шкода вас, звичайно. Ще не стара жінка і така недуга …
Олена ледь в кріслі втрималася.
– Що в мене? Недуга?
– Так. Вам недовго залишилося… Вадиму спеціалісти так сказали. Тому хочу вас заспокоїти. Ваш чоловік і син будуть у надійних руках після вашої… Ну, після вашого відходу…
– Після того, як мене не стане, ви хотіли сказати?
– Ну, так… Напевно, вам краще останні дні перебувати в палаті, там все-таки догляд буде належним. Ну, не Вадим же доглядатиме вас. Адже він чоловік… Та й ви, навряд чи захочете цього, після того, як дізналися про мене…
Олена видихнула і голосно засміялася. Анжела з подивом дивилася на неї. Що смішного?
– А жити ви де збираєтесь після мого… відходу?
– Тут, звичайно. Квартира хороша, трикімнатна, син звик тут, школа, друзі. І не хвилюйтеся, в останню путь проведемо вас як належить. Я знаю, що у вас немає батьків, бабуся виховувала. І Вадим порядна людина, тим більше син спільний, грошей не пошкодує на прощання і таке інше…
Олені стало зле. Вона скинула рушник з голови і пригладила мокре волосся рукою.
– А у вас що, волосся відросло? – здивувалася Анжела.
– Мила моя Анжела… Не вірте всьому, що кажуть чоловіки… Фото з палати моє. Але… У мене проблеми невеличкі були, і спеціаліст рекомендував пройти невеликий профілактичний курс. Вадим мене сфоткав, щоб синові показати, яка мама відважна. А виявляється, йому треба було вам показати, що я справді нездужаю.
Немає в мене, на щастя, жодної важкої недуги. І на той світ я не збираюся у найближчі тридцять років. Як Бог дасть, звісно, але не найближчим часом точно. Так що Вадиму не доведеться витрачатися на прощання і таке інше…
Анжела не повірила.
– Навіщо ви обманюєте? З таким не жартують… Вадим не може мене обманювати… Ми півроку разом і щасливі… Тільки от піти він не може від вас. Тому я і вирішила за його відсутності поговорити і все прояснити. Напевно, так чесно та правильно. А ось навіщо ви обманюєте і заперечуєте недугу, незрозуміло…
– Вам скільки років?
– Двадцять сім.
– Чудовий вік… І що ж ви знайшли у сорокарічного чоловіка?
– Вадим розумний, добрий, дбайливий… Мене дуже вразило, коли він розповідав, як допомагав вам, дбав, готував бульйони, возив на процедури. Не кожен так зробить. І я розумію, що він не наважиться піти, поки ви є… Але… Ви маєте право знати правду. І ще я хотіла б, щоб ми потоваришували…
Я дивилася фільм «Мачуха», з Джулією Робертс, так там вона потоваришувала з дружиною та дітьми, чоловіка з яким у неї був роман. А цій дружині теж не довго лишалося. Душовий фільм. Я вирішила, що і ми так зможемо. Ви розповісте мені все про сина, що любить, чим захоплюється, про Вадима, адже ви стільки років разом. Ми гідно проводимо вас в останню дорогу і всім буде добре.
Я нічого не прошу у нього, зустрічаємось у мене, я на орендованій квартирі живу. Вадим не дарує подарунки, тому що всі гроші вирушають вам на допомогу, і не їздимо нікуди з ним, я все розумію. І це дуже шляхетно з його боку. Але я теж людина і хочу бути щасливою.
Олена не знала, плакати їй чи сміятися. Ну як можна бути такою наївною?!
– Ще раз повторюю – Вадим вас обманув. Щоб був привід не йти від мене. А потім він вигадав би, що я якимось дивом поборола недугу, і треба ще почекати, адже він не може так вчинити… А ви чекатимете на створення сім’ї. Адже якби він хотів, то пішов би вже. І ще. Квартира ця моя. Дісталася від бабусі. І Вадим нічого не отримає після розлучення.
– Як ваша?! А Вадим сказав, що купив її для сім’ї, щоб просторо було…
– Ну, ось ще однин обман від вашого коханого Вадима… Негідник він. Схотілося молодого тіла. Криза середнього віку. При цьому він добрий і веселий, навіть не подумала б, що хтось у нього є. Зручно примостився. Сім’я та коханка на стороні. Ні про що думати не треба. Квартира є, машина, дружина добре заробляє, на все вистачає.
– Виходить, він і не збирався йти до мене? Вигадав легенду про вашу недугу?! — обличчя Анжели спухморніло.
– Нарешті дійшло! А тепер, коли ми з’ясували, попрошу вас на вихід. І, до речі, Вадима я тримати не стану. Подам на розлучення. Тож якщо він вас любить, то прийде.
Олена встала і вирушила до вхідних дверей, відчинила їх і рукою показала, мовляв, вимітайся.
Ошелешена Анжела вийшла і на прощання сказала тільки: — Вибачте, що так сталося…
Олені на хвилину навіть стало шкода цю дівчину. Але, життя така штука.
Увечері Вадим приїхав. Олена дивилася серіал зі спокійним обличчям. Думки вщухли, вона все для себе вирішила. Звичайно, жити з ним вона не буде.
– Привіт. Як день минув, чим займалася? Де Рома? – відразу запитав він.
Ага, значить не знає нічого ще, Анжела не дзвонила. В себе приходить, видно…
– Їздила на процедури
– Куди?! Які ще процедури?
– Від моєї недуги, чи ти забув? Четверта стадія.
Вадим, мабуть, усе зрозумів… Сів на диван.
– Анжела сказала?
– Так. Приходила сюди. Квартиру подивитися та обговорити яке прощання я б хотіла для себе…
– Пробач… Нерозумно все вийшло… Раз сказав їй, і потім понесло далі вигадувати легенду. Читав десь, що це працює. Потім, коли б вона мені набридла, сказав, що тобі краще і потрібна моя допомога і підтримка… Проколовся, коротше. Адресу дізналася десь, я їй не казав… І що тепер буде з нами?
– Зі мною та Ромою нічого. А ти візьмеш зараз валізу, куди я склала твої речі і відправишся на всі чотири сторони. На розлучення я сама подам. Аліменти платитимеш. З сином бачитися у вихідні. Йому скажемо, що розлюбили одне одного і жити не будемо разом. Ні до чого йому знати про твої витівки.
Вадим нервово перебирав пальцями. Несподівано все випливло, не був готовий до такого повороту.
– Можна хоч переночувати? Востаннє?
– Ні. У спальні валізу забери. Там все, включаючи зубну щітку та триммер для волосся. Скажи дякую, що у вікно речі не викинула. Не люблю такі концерти.
– Дякую… Олено. Може, зможеш пробачити? Ну помилився разок, з ким не буває.
– Зі мною не буває. Таке не прощається. Ще й мене на той світ відправив… Тьху! Забирайся геть! Ключі від квартири та машини поклади на стіл.
– Може, машину хоч мені віддаси? Ми купували її у шлюбі, якщо що, маю право на половину…
– Яка половина? Я за свої гроші її купувала, забув? Май совість … З чим прийшов, з тим і підеш.
Вадим узяв валізу, постояв мовчки, і вийшов із квартири.
Олена не знала, що він підходячи до ліфта набрав номер Анжели, але зрозумів, що був заблокований… Доведеться шукати квартиру чи їхати до готелю.
Олена важко зітхнула після відходу чоловіка. Звичайно ж, їй було гірко і прикро. Враз звалилося її сімейне життя. Але… Не єдиним чоловіком жива жінка. Має сина. Вони вже сім’я. А зрадників вона не прощає… Переступить через нього і житиме далі своє довге та щасливе життя.