О, я тут і місце для диванчика знайшла, – раптом заявила мама, вказуючи на куток в кухні. Я не планувала ставити тут диван. У мене є ліжко в спальні, – розгублено кажу, ще не розуміючи, до чого мама клонить. – Ліжко для тебе. А де я спати буду? – каже мама. – Ти ж не думаєш, що я маючи доньку з такою гарною власною житлоплощею, залишуся жити з бабусею. То ж доню, ти мусиш маму прийняти до себе. Мама скривилася, а я просто не знала, що мені на це їй сказати
– Донечко, ти у мене велика молодець! Подумати тільки, ще й 30-ти років нема, а ти вже свою квартиру маєш! І яку гарну! Це нічого, що однокімнатна, але ж студія. Подумати тільки, як гарно зараз будуть – і кухня велика є, і стіл є де поставити, і спальня, нехай маленька, але затишна.
Мама ходила по моїй квартирі і не могла натішитися, їй подобалося все. Та й мені, чесно кажучи, теж. Я була щаслива як ніколи, адже мені вдалося зробити нереальне – купити квартиру-студію. Нехай в спальному і не дуже престижному районі, але все ж. Думка, що тепер я матиму своє житло мене неабияк окриляла.
На цьому зупинятися я не збиралася. Щоб купити цю квартиру, мені знадобилося працювати на двох роботах. Я на всьому економила, бо мала мету. І я збиралася і далі ж працювати в такому ритмі, щоб згодом купити собі більшу квартиру.
Питання власної житлоплощі стояло для мене дуже гостро. Ми з мамою жили в двокімнатній квартирі бабусі, і той час я навіть згадувати не хочу. У нас з мамою була менша кімната, в бабусі – більша. Вона все життя пропрацювала великою начальницею, і всі свої керівницькі повадки впроваджувала і вдома.
В 10-й годині вечора вона приходила до нас в кімнату і вимикала світло із порадою, що пора спати. Вона лягала рано, і вважала, що нам теж треба лягати рано спати. І це не обговорювалося. Тому ми були змушені просто сидіти в темноті, іноді дуже тихенько дивилися телевізор, включали як переконувалися, що бабуся вже заснула.
Щойно я закінчила школу, я відразу поїхала з дому, бо жити в таких умовах було нестерпно. Спочатку я жила в гуртожитку, а потім стала підробляти і зняла собі квартиру.
Після отримання диплому я влаштувалась в одну серйозну айті компанію, і відразу стала заробляти доволі великі гроші. Все зароблене я відкладала, нічого зайвого собі не купувала, хоча я молода дівчина, і мені хотілося гарно одягатися, гарно виглядати. Та я всі ставки поставила на квартиру.
Мама за мене була дуже рада, обіймала мене, казала що я молодець і що вона пишається мною.
– О, я тут і місце для диванчика знайшла, – раптом заявила мама, вказуючи на куток в кухні.
– Я не планувала ставити тут диван. У мене є ліжко в спальні, – розгублено кажу, ще не розуміючи, до чого мама клонить.
– Ліжко для тебе. А де я спати буду? – каже мама. – Ти ж не думаєш, що я маючи доньку з такою гарною власною житлоплощею, залишуся жити з бабусею. Сама знаєш, який противний у неї характер, я вже не витримую. Вона мені вчора заявила, що я забагато туалетного паперу використовую. Уявляєш? Я вже мовчу, що вона стоїть під дверима, коли я душ приймаю, бо рахує кожну краплю води. То ж доню, ти мусиш маму прийняти до себе.
Мама скривилася, а я просто не знала, що мені на це їй сказати. Мені 29 років, так, я поки що самотня, у мене немає ні чоловіка ні навіть нареченого, але все так не буде. Просто за роботою у мене не було часу навіть думати про особисте життя.
З мамою я жити точно не збираюся, і не вважаю це поганим ставленням до неї. Просто якщо я молода змогла вирулити з цієї ситуації, то і мамі було це під силу. Але вона ніколи не рухалася в цьому напрямку. Просто плила за течією, навіть не намагаючись щось змінити.
Їй було дуже незручно і некомфортно жити з бабусею, але вона нічого не зробила за стільки років. Тому я і не вважаю, що я їй щось винна. А їй зараз здається дуже гарною ідея – переїхати до дорослої дочки в простору нову квартиру.
Тільки мене такий варіант не влаштовує, адже хоч я зараз і одна, та це нічого не змінює, я купую квартиру собі і хочу там жити так, як мені подобається, а не штовхатися ліктями з мамою.
Мамі я все це прямо сказала, і вона дуже образилася. Сказала, що навіть подумати не могла, що виростила таку егоїсту. Вже яка є, але жити до старості з мамою – таких планів у мене немає. Я вже бачила приклад мами і бабусі, і не хочу його повторювати. Я буду жити як знаю, а мама з бабусею нехай самі уживаються і розбираються. Ну хіба ж я не права?