Приїжджайте в пʼятницю ввечері, щоб в суботу з самого ранку вже до роботи стати, – Валентина Петрівна попередила сина заздалегідь про свої плани. Питати, які плани у сина вона не звикла, бо вважала, що усі в родині мають лише її слухатися, адже вона знає як краще. Назар і справді не міг відмовити мамі, хоча «маминим синочком» його аж ніяк не назвеш. Він добре вчився в школі, сам поступив в університет, рано став самостійним. З роботою йому пощастило, квартиру купив своїми силами. А маму він слухав виключно через любов і повагу

– Приїжджайте в пʼятницю ввечері, щоб в суботу з самого ранку вже до роботи стати, – Валентина Петрівна попередила сина заздалегідь про свої плани.

Питати, які плани у сина вона не звикла, бо вважала, що усі в родині мають лише її слухатися, адже вона знає як краще.

Назар і справді не міг відмовити мамі, хоча «маминим синочком» його аж ніяк не назвеш. Він добре вчився в школі, сам поступив в університет, рано став самостійним. З роботою йому пощастило, квартиру купив своїми силами. А маму він слухав виключно через любов і повагу.

Валентина Петрівна мала двох дітей – сина Назара і доньку Ольгу. Обоє вже були сімейними людьми і жили окремо. А до мами приїжджали часто, бо в селі та завжди якусь роботу знаходила для всіх.

– Марто, ти не проти поїхати в п’ятницю в село? – несміливо запитав Назар дружину. – Мама хоче, щоб ми в суботу картоплю підгорнули, і розсаду помідорів висадили. Допоможемо? А щодо неділі ще вирішимо – залишатися в селі чи повернутися додому.

Марта хоч і не мала великого бажання їхати в село до свекрухи, бо на вихідних у неї було лише одне бажання – відпочити після важкого робочого тижня, але розуміла, що для збереження миру і злагоди в родині це треба зробити.

В п’ятницю після роботи вони навіть додому не заїжджали, а відразу сіли в машину і в село. Валентина Петрівна радо зустріла їх, і відразу прийнялися розповідати про свої плани.

– Картоплю підгорнемо, то не багато в цьому році, всього 5 сотих, розсаду помідор і перцю висадимо, а ще, огірочки посіємо, кажуть, що посаджені в Зелену Суботу вони родять рясніше. Як добре, дітки, що ви приїхали, разом ми значно швидше усе зробимо.

Марта з Назаром зайшли в хату, свекруха їм виділила окрему кімнату, могла собі дозволити, бо будинок у неї був великий і добротний. Про це в свій час постарався свекор, який був дуже добрим господарем – і гроші вмів заробити, і все своїми руками зробити.

– Назаре, я б щось поїла, – тихо, майже на вухо, сказала Марта.

– Та я б теж не проти перекусити, бо ж цілий день на роботі нічого не їв.

Валентина Петрівна навіть не запропонувала дітям вечерю, пішла у двір і копирсалася в розсаді. Назар сам пішов на кухню, заглянув в холодильник, там було замариноване мʼясо в мисці і кілька яєць.

– Яєшню будеш? – запитав дружину.

– З задоволенням, – відповіла Марта.

Вони всмажили собі по два оця і оце була вся їхня вечеря.

– Гарно у вас тут, дім просторий, затишний, – оглянула все молода невістка.

– Ну так, це батько постарався, – з гордістю відповів Назар і взяв в руки фото тата, яке стояло на тумбочці.

Свекра не стало два роки тому, відтоді Валентина Петрівна живе одна. А діти шкодують маму і приїжджають, щоб допомогти, щоб мама не відчувала себе покинутою і самотньою.

В суботу свекруха зробила підйом в пʼятій годині ранку, мінімальний сніданок – і на город. Роботи і справді було багато, тому всі з розумінням ситуації взялися за сапки, поки ще не припекло червневе сонечко.

– Мамо, а де Ольга? – запитав Назар, досапуючи вже десятий ряд картоплі.

– Та у неї роботи вчора було багато, затрималася, обіцяла, що зараз буде, – відповіла мама.

Назар нічого не сказав, тільки знизав плечима, але в його душі поселилася якась нотка образи. Марта, невістка, працює, а Ольга, дочка рідна, приїде зараз на все готове. Вона так завжди робить, і очевидно, що цього разу не вийняток.

Робота була зроблена до обіду, але ні Назар, ні Марта не чули рук і спини від навантаження.

– Мамо, а що у нас на обід? – запитав Назар, миючи руки.

– Зараз з Мартою швиденько картоплю зваримо і салат зробимо, – відповіла Валентина Петрівна.

Назар здивувався, бо точно бачив в холодильнику велику миску замаринового мʼяса, і від шматка соковитого смачного шашлична він би зараз точно не відмовився.

Обід був більше, ніж скромним – кілька молодих картоплин і салат з свіжої капусти, оце й усе.

Марта зібрала посуд зі столу і стала його мити, і в цей час з радісним виразом обличчя в хату зайшла Ольга.

– О, а ви вже все зробили! Які молодці, – заявила вона, розглядаючи через вікно акуратно просапані і посаджені грядки.

Марта нічого не сказала, лише глянула на чоловіка. Назар відразу зрозумів цей погляд, і був повністю згідний з дружиною – сестра геть знахабніла, бо завжди так робить.

Після обіду Назар вийшов на вулицю, а Марта прилягла в їхній кімнаті. Він сів на лавку під хату, віконечко було прочинене, і Назар випадково почув розмову мами з сестрою.

– Треба було б хоча трошки раніше приїхати, щоб Назар не злився, – каже мама.

– Я вам не наймички, щоб важко на городах працювати. А Марта – невістка, то нехай працює, – розреготалася Ольга.

– Добре, що приїхала, донечко. Завтра шашлик посмажимо, я мʼясо вже замаринувала. Сподіваюсь, що невістка не захоче залишатися у нас ще на день.

Довго Назар не думав, забіг в хату, і відразу до родичок звернувся.

– Щоб ви обидві знали, Марта не невістка, вона – моя дружина, і я не дозволю вам обом так з нею поводитися.

– Та ми що? Та я нічого, я пожартувала, – стала виправдовуватися Ольга.

Валентина Петрівна зрозуміла, що вони перегнули палку, тому просто мовчала.

Назар з Мартою поїхали з села в суботу після обіду. По дорозі додому вони заїхали в місцеву знану колибу і замовили собі шашлик. Бо справа не в мʼясі, справа у ставленні. Мама завжди робила різницю між ним і сестрою. Але тепер він не один, за ним стоїть Марта, і він не дасть її в образу, бо тепер саме вона його сімʼя, і його світ – теперішнє і майбутнє.

А родички – мама і сестра, нехай живуть як знають. Назар зарікся більше в село не їздити, поки вони не змінять свого ставлення до Марти.