Я була приголомшена тим, що свекруха вже перейшла всі межі дозволеного. Я, звичайно, сподівалася, що чоловік підтримає мене, але все ж таки побоювалася, що наші стосунки справді можуть зіпсуватися через свекруху
Сидячи на кухні в квартирі свекрухи та свекра, я знову вислуховувала незрозумілі висловлювання у свій бік від Людмили Валеріївни. Незрозумілими вони були від того, що свекруха плекала до мене неприязнь, але дотепер я цього не знала.
– Ти, Олесю, коли збираєшся онуків нам подарувати? Ти вже не молода, а моєму синові уже дитинка потрібна, — докопувалася до мене свекруха.
– Людмило Валеріївно, ми з Дімою про це вже розмовляли. Спочатку треба переконатися, що ми достатньо забезпечені, а вже потім думати про дитину.
– Скільки думати можна? Ви вже у своїй квартирі живете, нормально заробляєте. Ти дивися, здоров’я своє не прокрути, а то піде мій син від тебе.
– Чому ви так думаєте?
– Тому, що жодному чоловікові не потрібна жінка, якщо вона не здатна йому дитину подарувати. А взагалі, бажано хлопчика, щоб спадкоємцем був.
– Тут уже від мене нічого не залежить. Неважливо, хто буде – хлопчик чи дівчинка. Дитина все одно буде коханою!
– З дівчатами складніше, їх треба в їжакових рукавицях завжди тримати, а хлопчики спокійніші, та й виховувати їх особливо не треба.
Давай, Олесю, думай над цим! Коли ви жили у моїй квартирі, тоді я ще розуміла. А зараз переїхали, тож будь ласка, відплати мені тією ж монетою за те, що я вас так довго терпіла у своєму домі.
Мені здавалося дивним, що свекруха нагадувала мені про те, що ми зі свекрами жили, поки накопичували на власне житло. Вона ніби натякала, що ми їй за це щось винні!
Іноді я не розуміла, як у такої суворої жінки, з сумнівними думками, виріс такий чудовий син, а мій чоловік.
Діма не поділяв погляди матері, що мене тішило. Якщо свекруха якимось чином намагалася зачепити мене, чи спровокувати – чоловік завжди вставав на мій бік!
Тема дітей неодноразово виходила з вуст свекрухи. Через якийсь час я таки була в положенні, і це була дівчинка.
Звісно, свекруха не дуже зраділа цьому, адже вона яро виступала за те, щоб у нас був син. Однак, я ж ніяк не могла вплинути на стать дитини.
Я не знала, що я могла таке зробити, щоб вона почала ставитись до мене з добротою та повагою.
На той час, як у нас з’явилася Поліна, мені дісталася від бабусі та дідуся невелика квартира та дача в селищі. У той момент ми з чоловіком вирішили, що для нашої родини буде доцільним продати квартиру і придбати більш просторе житло в новобудові.
Діма взяв на себе відповідальність виплачувати іпотеку, ми зробили ремонт і жили цілком непогано. Питання дачі ми відклали на другий план, тому що у нас було немовля, і весь наш час ми приділялі доньці.
Крім того, що я втомлювалася з малечею, так ще й свекруха набридала мені своїми претензіями.
– Олесю, чому твоя дочка сама сидить у кімнаті? Хіба ти не знаєш, що в такому маленькому віці діти прив’язані до матері?
– Людмило Валеріївно, нічого страшного в тому, що дитина залишилася на пару хвилин одна, немає. Мені ж потрібно іноді виходити у ванну, або ще кудись.
– Безглузда ти мати, Олесю! Ти могла б потерпіти, чи попросити посидіти з дитиною, якщо хотіла кудись відлучитися. Не розумію, чому ти вважаєш це нормальним!
– Людо, заспокойся, — втрутився Григорій Сергійович. — Що їй тепер, не можна відлучитись на хвилину? Нічого за ці кілька хвилин з дитиною не станеться. Та й взагалі, не лізь у справи невістки, вона сама розбереться.
– А ти чого в розмову встряєш? Я взагалі не з тобою розмовляю! Я краще знаю, як доглядати дітей, вона мене слухати повинна!
– Олеся своїх батьків слухатиме, але ніяк не тебе. Відчепись від дівчинки, заради бога, — обложив свою дружину Григорій Сергійович.
Мені було приємно, що свекор захищав мене. У нас із ним завжди були добрі стосунки. Він допомагав мені, підтримував, намагався захистити від палких висловлювань своєї дружини на мою адресу.
Щоправда, іноді мені ставало трохи соромно, що йому доводилося часто сваритися із Людмилою Валеріївною через мене. Але колись він відповів мені на мої переживання:
– Ти її не знаєш, доню, а я з нею живу ось уже сорок із лишком років. Не знаю, чому вона так і чекає, щоб зачепити тебе, але я не дозволю їй так поводитися з моєю улюбленою невісткою!
Мені був приємний захист свекра, бо, якби я залишалася наодинці з її причипками, нерви б вже здали! Ще свекруха дуже любила нагадувати мені про те, що я маю бути їй зобов’язаною.
– Олесю, купи мені новий телефон, мій уже старий, — нахабно попросила свекруха.
– Людмило Валеріївно, ви нічого не поплутали? Чому ви просите мене про це, коли у вас є син?
– Тому що ти винна мені!
– За що, соромлюсь запитати?
– За те, що мешкала у моїй квартирі, поки ви свою не купили. Ти мусиш відплатити мені за таке привітне ставлення до чужої жінки!
– Але ж я вам не чужа, я вже тоді була вашою невісткою!
– І що? Я тебе впізнала лише на весіллі, для мене ти була незнайомкою. Але я з душевної доброти погодилася прийняти тебе до себе. Тому давай я тобі покажу, який телефон я хочу, а ти мені його купиш.
Цю розмову, мимоволі, почув мій чоловік.
– Мамо, це ще що таке? Чому ти просиш телефон у Олесі?
– Тому що вона повинна хоч якось віддячити мені за те, що я її у свій будинок пустила. Я що, не маю права щось просити?
– Маєш, але ж не телефон! Звідки Олеся такі гроші візьме? Чому ти не в мене попросила?
– Тому що ти мій син, а вона — незнайомка, яка вийшла заміж за мого сина!
– Мамо, припини так казати! Олеся – моя дружина, та твоя невістка! Вона така сама частина сім’ї, і ти маєш ставитися до неї, як до рідної.
– І взагалі, вона тобі нічого не винна, так що забудь про свої прохання. Якщо тобі так потрібен телефон, я куплю його тобі, але згодом, коли прийде зарплата. А з Олесі більше нічого не потрібно вимагати!
Я бачила, як Людмила Валеріївна змінилася в обличчі. Було очевидно, що їй було прикро від того, що її рідний синочок встав не на її бік, а на мій. А я, своєю чергою, була рада, що чоловік не вівся на провокації матері і, мав свою думку.
Після цього, свекруха ще більше не злюбила мене! А коли я питала, чому вона так до мене ставиться, то не отримувала жодної чіткої відповіді. Її вороже ставлення до мене все ще залишалося загадкою.
Коли дочці виповнилося п’ять років, ми з Дімою вирішили, що настав час зайнятися дачею, яка дісталася мені від бабусі та дідуся.
Дочка вже підросла, і відпочинок на дачі їй би точно пішов на користь. Та й ми могли б виїжджати туди на вихідні, та відпочивати від міського гаму. Приїхавши в будиночок, ми вирішили, що там терміново потрібний ремонт.
Про те, що ми збиралися починати ремонт, дізналася і свекруха зі свекром. Григорій Сергійович схвально висловився, щодо нашої ідеї, і навіть запропонував допомогу. А ось Людмила Валеріївна здивувала мене своєю заявою.
– Дачу бабусі віддайте мені, я там город розіб’ю, – сказала мені свекруха
Я перебувала в деякому ступорі від її слів. Спочатку я не звернула увагу на її бажання, щодо нашої дачі. Але вона нахабно насідала на мене із цим. І одного разу на ґрунті цього у нас вибухнула сварка.
– Олесю, я хочу свій город, що незрозумілого? Тобі дача безкоштовно дісталася, але жити ви там не збираєтеся, працюєте весь час. Тому я і пропоную – віддай мені дачу, я за нею дивитися буду!
– Людмило Валеріївно, я не проти, якщо ви на нашій дачі розіб’єте невеличкий город і навіть зможете його доглядати. Але ви просите надто багато! Я не переписуватиму на вас дачу моїх родичів!
– Ах ти, невдячне дівчисько! Тобі що, так складно порадувати свою свекруху на старості років?
– Зрозумійте самі, ця дача дісталася мені від моїх дідуся та бабусі, я не вважаю, що маю віддавати її комусь!
– Комусь? Я – твоя свекруха! А ти, певне, зовсім не поважаєш мене і не цінуєш те, що я зробила для вашої родини! Значить так, або ти віддаєш мені дачу, або можеш обмірковувати план життя матері-одиначки!
– Людмило Валеріївно, ви що таке кажете? Ви що хочете налаштувати Діму проти мене?
– Ще як! Він мій син, він швидше повірить своїй матері, аніж якійсь жінці.
– Я не якась жінка, а його дружина, та мати його дочки! Ви не посмієте так вчинити через те, що я не виконала чергову вашу забаганку!
– Ти ще пошкодуєш, що не зробила так, як я сказала. Запевняю тебе, ти ще вибачатимешся на колінах переді мною!
Я була приголомшена тим, що свекруха вже перейшла всі межі дозволеного. Я, звичайно, сподівалася, що чоловік підтримає мене, але все ж таки побоювалася, що наші стосунки справді можуть зіпсуватися через свекруху.
Трохи подумавши, я вирішила діяти наввипередки і першою розповісти чоловікові про те, що сталося.
– Дімо, у мене до тебе серйозна розмова.
– Що таке, Олесю?
– Твоя мама, грубо кажучи, поставила мені ультиматум – або я переписую нашу дачу на неї, або вона посварить нас з тобою. Я розумію, що ти можеш мені не вірити, але я не стала б брехати про таке, тож…
– Ох, я цілком можу повірити в це, кохана! Я ж знаю свою матір! У дитинстві вона намагалася шантажувати мене, ставлячи певні умови.
– Це були і дрібниці, як, наприклад, піти гуляти з друзями, або допомогти їй з приготуванням вечері. Вона кричала на мене, мовляв, мені важливіші друзі, а не рідна мати.
– Ну а я не слухався і все одно йшов до друзів. Вона такі істерики закочувала з цього приводу, ти не уявляєш, — згадував Діма.
– Нічого собі, ти про це мені не розповідав…
– А навіщо? Я не хотів даремно тебе турбувати. Але зараз можу тобі розповісти. Я навіть пам’ятаю, як вона кілька місяців насідала на мене і намагалася чинити опір тому, що я хотів поїхати в інше місто після закінчення школи, та встувити в інститут.
– Вона в якийсь момент, навіть забрала у мене телефон, щоб будильник не розбудив мене на іспит.
– Очманіти… Але навіщо вона так вчинила?
– Не знаю, така вона! Не хотіла мене відпускати! Добре, що я тоді не міг заснути з-за нервів, і встав раніше, ніж потрібно, на цілу годину.
– А коли зрозумів, що мати спеціально так зробила, не розмовляв із нею аж до того часу, коли вступив в інститут..
– Так, ситуація не з приємних… Я навіть не знала, що твоя мама може так вчинити з рідним сином!Вона ж навпаки мала радіти за тебе!
– Ну, мабуть, моя мама була не такою. І, мабуть, такою і залишається!
– Дякую, що поділився зі мною. Але що нам робити?
– Я буду на твоєму боці, Олесю. Я впевнений, що завтра мама подзвонить і почне намовляти на тебе, але я не дам тебе в образу і не піддамся на її брехню!
Як і передбачав чоловік, свекруха зателефонувала йому вранці наступного дня після того, як поставила мені ультиматум.
– Знаєш, синку, що я хочу тобі сказати? Я тут таке дізналася і вважаю, що ти маєш знати про це.
– Що таке, мамо?
– Твоя Олеся була помічена з якимсь чоловіком у центрі міста. Це мені сусідка сказала. Вона тоді гуляла в парку і, каже, помітила знайоме обличчя.
– Дивиться – а це Олеся під ручку з якимсь чоловіком іде! Вона, каже, спочатку подумала, що це ти, а потім придивилася і зрозуміла, що не ти. Ось так ось, синочку, невірна твоя дружина виявилася!
А я казала, що тобі вона не пара. Живе за твій рахунок і користується тим, що ти такий добрий та успішний, а сама клини підбиває до чужих чоловіків!
– Браво, мам! Тобі треба вручати Оскар! — сміявся чоловік. Я в цей час теж слухала розмову, бо Діма увімкнув гучний зв’язок.
– Ти про що, Дімочко? Думаєш, я брешу?
– Не думаю, а знаю! Довго відпрацьовувала цю історію? Мабуть, перед дзеркалом стояла і зображала потрібні емоції, щоб я повірив тобі?
– Я знаю, що ти поставила моїй дружині ультиматум – або вона віддає тобі дачу, або свариш її зі мною. На жаль, я дуже добре тебе знаю, щоб повірити в твою нісенітницю!
– Значить, поскаржилася вже негідниця! А я що, так багато прошу? Взагалі, я твоя мати і маю право на спокійну старість! Вам ця дача і на хрін не здалася, а ось для мене саме те! Знову ти вибираєш будь-кого, крім рідної матері!
– Можеш продовжувати вигадувати чергові маніпуляції, але я більше не поведусь на це! Припиняй так ставитись до моєї дружини, якщо не хочеш втратити сина! Якщо тобі так нудно, знайди інше заняття, а не будуй підступи проти моєї родини!
З цими словами Діма завершив дзвінок і обійняв мене, запевнивши, що навіть, якщо б я не сказала йому першою про вчинок матері, він би все одно не повірив їй.
Мені було приємно, що чоловік став на мій бік і не дав своїй матері зруйнувати наші стосунки. А Людмила Валеріївна ще довго ображалася на нас.
Але, за кілька місяців, вона сама прийшла до нас миритися. Наші стосунки все одно не налагодилися!
Проте, свекруха більше не намагалася вигадувати байки і ганьбити мою честь! А я ось не розумію, чи всі свекрухи такі, чи тільки мені таке щастя дісталося? Начебто, спілкуюся з подругами, у них все гаразд! А тут покрутило!