Що Ніно, вирішила? Будеш святкувати свій ювілей? Якщо так, то на коли, ти нас попередь, щоб ми знали. Співробітниця і за сумісництвом багаторічна подруга по роботі Марія стала розпитувати Ніну, що вона планує робити на свій день народження. Ніна опустила голову, а потім відповіла, що вона ще не знає. – Ну як не знаєш? Залишилося всього кілька днів. Поквапся з прийняттям рішення. Каву будеш? – раптом перевела розмову Марія. – Буду, – з полегшенням відповіла Ніна

– Що Ніно, вирішила? Будеш святкувати свій ювілей? Якщо так, то на коли, ти нас попередь, щоб ми знали.

Співробітниця і за сумісництвом багаторічна подруга по роботі Марія стала розпитувати Ніну, що вона планує робити на свій день народження.

Ніна опустила голову, а потім відповіла, що вона ще не знає.

– Ну як не знаєш? Залишилося всього кілька днів. Поквапся з прийняттям рішення. Каву будеш? – раптом перевела розмову Марія.

– Буду, – з полегшенням відповіла Ніна.

Додому після роботи Ніна поверталася не поспішаючи. Вона відчувала, що розмова з чоловіком відбудеться саме сьогодні.

Їй у неділю 55. Гарний ювілей, коли саме життя виставляє дві пʼятірки. Син дорослий, великий будинок, достаток – здавалося б, тепер можна просто жити і тішитися життю, але саме зараз доля зіграла злий жарт.

У чоловіка з’явилася інша жінка, і він вирішив піти з сімʼї. Суперниця молодша за Ніну на 15 років, вона сама прийшла до Ніни, щоб розповісти правду і попросити, щоб та не заважала їхньому з Володимиром щастю.

В тому, що розлучення неминуче, Ніна не сумнівалася. От лише не могла зрозуміти, що їй тепер робити. Шикарний будинок, в якому вони жили, був записаний на свекруху з самого початку, як і інше майно.

Ніна про це знала, але особливого значення не надавала, бо чоловік, який займався бізнесом, завжди говорив, що так буде безпечніше для них усіх. А тепер, виходить, після розлучення вона залишиться ні з чим.

У той же вечір чоловік таки поговорив з Ніною, пояснив, що давно любить іншу, і що відколи їхній син поїхав з дому, разом їх уже нічого не тримає.

Та попри всі побоювання на вулицю чоловік Ніну не вигнав. Син їхній живе окремо, в квартирі, яку завбачливо купив батько, будинок Володимир залишив собі, а Ніні запропонував переїхати на дачу.

Дивно сказати, але цій пропозиції Ніна навіть зраділа. Будиночок на дачі хоч і був невеликий, але з усіма зручностями, то ж у ньому спокійно можна було жити весь рік, навіть зиму зимувати.

Знаходився дачний масив недалеко від міста, рейсовий автобус часто ходив, тож і з добиранням на роботу теж проблем не було.

Володимир попросив, щоб вона якомога швидше переселилася, і навіть обіцяв допомогти їй з переїздом.

Так, за кілька днів до святкування свого ювілею, Ніна опинилася сама, з розбитими мріями, на дачі. Настрою не було зовсім, то ж і про святкування не могло бути і мови.

В свій день народження вона прокинулася дуже рано. Зробила собі горнятко запашної кави, сіла на веранду і стала милуватися квітами, що росли біля хати.

«Не все ще втрачено», – стала заспокоювати себе жінка. «Дах над головою є, кава, квіти, я – жива-здорова, а далі побачимо…»

Тишу і роздуми перервав дзвінок телефону.

– З днем народження, Ніночко! Ну і де ти є? Ти собі як хочеш, але мусиш нас прийняти, бо у нас такий подарунок, що чекати не буде, – почувся у слухавку голос Марії і інших подруг з роботи.

Ніні нічого не залишалося як дати їм адресу своєї дачі, але вона попередила, що крім кави немає їх чим пригощати.

Через годину 5 вірних подруг уже були на дачі у Ніни. Привезли з собою кілька пакетів з їжею, і подарунок, на який Ніна аж ніяк не чекала.

– А може то і на краще, що на дачі. Ти ж не проти, якщо ми шашлик посмажимо, – Марія відразу взялася до організації свята.

– А це хто такий? – Ніна відразу звернула увагу на маленьке біле цуценя, що було в руках у Ольги.

– Це Рекс. Твій подарунок. Подобається? – питає Марія.

– Та який же це Рекс? Це маленький Пушок, – вперше за довгий час розсміялася Марія.

– Назвеш Рексом, буде як Рекс, а хочеш Пушка, то називай Пушок. Відомо ж, як ви яхту назвете – так вона і попливе, – повчально зауважила Марія, розкладаючи дрова на шашлик.

– Нехай буде Рекс, мені тепер охоронець потрібен, – погодилася Ніна і взяла свій милий подарунок на руки.

Дівчата неабияк скрасили її свято. Не грошима чи подарунками, а своєю присутністю і підтримкою у важкий для неї час. Вони нічого не розпитували, просто були поруч, жартували, ділилися своїми планами на майбутнє, ніби натякаючи, що не зважаючи ні на що, життя продовжується.

Цуцик став підростати, і хоч на Рекса він так і не став схожим, та для своєї господині був справжнім Рексом – вірним і надійним захисником. А ще, провідником до щастя.

Через кілька місяців Ніна, гуляючи з собакою у полі, зустріла чоловіка, який теж вигулював свою собаку. Вони познайомилися, розговорилися, і у них виявилося багато спільного.

Тарас був на два роки старшим від Ніни, давно вдівець, на дачу переїхав, бо захотів спокою.

Так зустрілися два самотні серця, які давно заслужили стати щасливими.