Вона тобі не пара. Забудь, сину. Ти вартий кращої долі, – Стефанія говорила різко, і Андрій розумів, що вона не жартує. Мамі перечити прямо він не став, але і від свого не збирався відступати. Ну і що, що Настя не має нічого за душею, а звідки їй щось мати, якщо вона сирота. З бабусею виросла. Їй спасибі, що внучку в сиротинець не віддала. Настя виросла не лише розумницею, але і красунею. То й закохався у неї сусідський хлопець Андрій. Тільки от одна прикрість – Андрій був єдиним сином великих багачів, і батьки навіть чути нічого не хотіли про таку невістку

– Вона тобі не пара. Забудь, сину. Ти вартий кращої долі, – Стефанія говорила різко, і Андрій розумів, що вона не жартує.

Мамі перечити прямо він не став, але і від свого не збирався відступати. Ну і що, що Настя не має нічого за душею, а звідки їй щось мати, якщо вона сирота. З бабусею виросла. Їй спасибі, що внучку в сиротинець не віддала.

Настя виросла не лише розумницею, але і красунею. То й закохався у неї сусідський хлопець Андрій. Тільки от одна біда – Андрій був єдиним сином великих багачів, і батьки навіть чути нічого не хотіли про таку невістку.

– Батьку, ти ж сам не раз говорив, що гроші не можуть бути важливішими за людей, то ж чого ви зараз не дозволяєте мені з Настею одружитися? – запитав Андрій в надії на татове чоловіче розуміння.

Остап не знав, що йому відповісти, тому тільки махнув рукою, бо знав, що дружина на цей шлюб сина не дасть згоди.

– Насте, а як ти дивишся на те, що ми втечемо з села? – якось запитав кохану Андрій.

– Та з тобою хоч на край світу, – посміхнулася дівчина.

– Але там не буде ні грошей, ні дому, – пояснив Андрій.

– Але ж це тільки на початку, а потім ми все собі самі заробимо.

Єдине, що стримувало Настю, це те, що бабусі доведеться певний час побути самій. Але іншого виходу не було.

Андрій з Настею розписалися в сільраді, прийшли до батьків і показали свідоцтво про реєстрацію шлюбу.

Замість того, щоб привітати сина, мама стала наполягати, щоб він негайно, поки не пізно, розірвав цей шлюб.

Та Андрій навіть не думав відмовлятися від тієї, яка була милішою йому за всіх на світі.

– Мамо, я вас не перестав любити, і ніколи не перестану, бо ви – мої батьки. Але тепер моя сімʼя – це Настя. Ми з нею їдемо в місто, будемо пробувати все починати з нуля, – пояснив Андрій.

Стефанія мовчала, вона дивилася, як син збирає речі, і тихо в душі плакала, звинувачуючи у всьому невістку. Але не стала сина зупиняти.

Остап з дому поїхав, сказав, що у справах, бо не міг спокійно на все це дивитися.

Ввечері він звернувся до дружини:

– От і чого ти досягла своїм впертим – вона йому не пара. Один Бог знає, хто кому пара. А тепер що робитимемо? Навіщо нам двом така велика хата?

– От чого ти розійшовся? Життя не знаєш, а мене повчаєш. Андрій скоро повернеться, сам, без своєї Насті, коли побачить, що так добре як вдома йому ніде не буде.

Стефанія була впевнена, що стикнувшись з першими труднощами і першими проблемами, молода пара розбіжиться, син повернеться і все стане як колись.

Тільки ось помилилася Стефа у своїх розрахунках. Зараз час не той, щоб діти від батьків залежати. Вони можуть і самі значно більше заробляти.

Андрій з Настею влаштувались на роботу, стали заробляти, щось відкладали навіть, але до батьків за допомогою не зверталися.

З часом Стефа почала розуміти, що неправильно вона вчинила, але що тепер поробиш – назад дороги нема.

Особливо болюче усвідомлення прийшло, коли у сина дитина народилася, вона внука хотіла побачити, от тільки не розуміла, як має це зробити.

Пішла до бабусі Насті.

– Одягайте, тітко Анно, свою найкращу хустину і сведрик з спідницею шеляновою, поїдемо на вашого правнука дивитися, – звернулася вона до старенької.

– На мого правнука, а на твого внука. Тільки памʼятай, що тобі його народила невістка, – зауважила мудра бабуся.

Остап стояв на подвірʼї і не розумів, чого це його дружина пішла до сусідки, з якою ніколи і не віталася, а коли побачив їх двох біля себе, то й зовсім розгубився.

– Чого дивишся, машину заводь. На внука їдемо дивитися, – гордо скомандувала Стефа.

Андрій і Настя були дуже раді, коли побачили гостей у себе на порозі. На батьків вони не тримали зла. Помилятися можуть усі. Головне, визнати свої помилки і вчасно все виправити.