– Матері своїй постели в сараї! Там непогана кімнатка у нас, хоч і курна, але за ніч нічого з нею не станеться

– Настя, тата до лікарні повезли. Я з ним їду. Не знаю, чи встигну на останній автобус. Якщо що, чи можна буде зупинитися у вас на ніч? – тремтячим голосом запитала мене мама.

– Звісно, ​​мамо! Ти чому ще питаєш? Звісно, ​​можна! Що з татом? Він як зараз?

– Ним займаються лікарі, серцевий напад. Поки що не знаю, що там, але наполягли на терміновій госпіталізації. Він ледве приходить до тями.

Я злякалася. Я дуже переживала за свого батька, адже була близька з ним, проводила з ним більше часу, ніж з матір’ю.

– Мамо, ти тримай мене в курсі. Якщо треба під’їхати до лікарні, щоб бути поруч із тобою, тільки скажи.

– Ні, не слід ще тобі зриватися. Ми йому зараз допомогти не зможемо. Як тільки щось стане відомо, я тобі одразу ж зателефоную.

Заламуючи руки, я почала ходити кімнатою, вимірюючи її кроками. Голова йшла кругом, а хвилювання, здавалося, з кожною секундою тільки посилювалося.

Я бачила перед очима усміхнене обличчя батька. Він би зараз неодмінно притис мене до себе і попросив не хвилюватися.

– Що ти тупаєш по кімнаті, як справжнісінький слон? – зазирнула до кімнати свекруха, Галина Євгенівна.

– Вибачте, якщо завадила. Я просто…

– Завадила. Я, між іншим, була змушена додати звук на телевізорі, тому що твій тупіт відриває мене від перегляду серіалу. Все, я піду, реклама незабаром закінчиться.

Свекрусі не було ніякої справи до мого стану – куди важливіше подивитися улюблений серіал в ідеальній тиші.

А я собі місця не знаходила, але ділитися з кимось переживаннями не хотіла. Лише коли чоловік повернувся з роботи, я розповіла про те, що сталося.

– Ну а ти чого переполошилася, наче мама твоя вже до поховання готується? – Запитав Вадим, втомлено потерши перенісся. – Все нормально. Твій батько мужик міцний. Зараз його підлатають і буде, як космонавт.

Чомусь слова чоловіка більше нагадували радість, але я не загострювала на цьому уваги. Чи мало що мені могло здатися?..

Схрестивши руки на грудях, я сиділа на ліжку й уважно стежила за телефоном, а щойно той задзвонив, поспішила відповісти.

– Настя, лікарі кажуть, що криза минула. Все буде гаразд. На автобус я запізнююся, тож приїду до вас на ніч. А вранці одразу до нього. Ох, і змусив він усіх перехвилюватися.

– Звичайно, матусю. Я тебе зустріну! Вже виходжу на зупинку.

Я з полегшенням видихнула, та вирішила, що поїду разом з мамою вранці відвідати батька. Домовлюся з начальником, щоб прийти на роботу трішки пізніше.

Тяжкий камінь звалився з душі. Я поспішила накинути кофту з довгим рукавом, бо на вулиці було прохолодно.

– Я ж казав, що підлатають твого батька. Він ще всіх нас переживе! – посміхнувся Вадим.

Я цмокнула чоловіка і поспішила на зупинку. Зустрівши маму, я притиснула її до грудей і пообіцяла, що буду завжди поряд з ними..

– Я поговорю з ним. Пора йому вже брати роботу легше, зовсім не шкодує себе, хай хоча б про нас подумає! – Упевнено сказала я.

– Ох, спробуй, звісно, ​​- важко зітхнула мама. Здавалося, що вона посивіла за цей день і вкрилася зморшка від пережитого стресу. Досі руки дрижали, а говорити складно було.

– Може, хоч тебе послухає. Зі мною ж сперечається постійно, каже, що він ще у розквіті сил. І я не сперечаюся, але таке нервування до добра не доведе.

Увійшовши до будинку, я відразу ж проводила матір на кухню, щоб напоїти гарячим чаєм. Свекруха була здивована, що в нас гості у такий пізній час.

– Оленко, щось Настя навіть не сказала, що ти вирішиш наскочити з несподіваним візитом, – хмикнула свекруха.

– Я й не збиралася, але все трапилося надто раптово.

Олена Миколаївна поспішила порозумітися, розповівши, як її чоловікові стало погано, а потім поїздка на кареті швидкої допомоги, кілька годин очікування в коридорі.

Свекруха тільки похитувала головою, говорила, що їм пощастило, а зі здоров’ям жарти погані. Жінка робила співчутливе обличчя, і здавалося, що вона справді співпереживає.

Відверто кажучи, я не впізнавала свою свекруху. Зазвичай, вона намагалася вжалити, підчепити непотрібними зауваженнями та порадами. Перед моєю матір’ю поводилася зовсім інакше.

– Настя, а ти не могла б допомогти мені дістати дещо в залі? – Запитала свекруха, зиркнувши на мене.

Вона ніколи не просила допомоги, а тепер раптом здивувала. Подивившись на маму, я пообіцяла вже незабаром повернутися і пройшла за свекрухою.

– І як ти пропонуєш це розуміти? – Запитала вона, прикривши за собою двері. – Що це за фокуси такі, Настя? Ти б хоч попередила! Поставила мене в незручне становище перед своєю матір’ю.

– Вибачте, я зовсім не подумала, бо неважливо почувала себе, як тільки мама розповіла про батька, а потім ви дивилися серіал…

Свекруха гордо подивилася на мене і підняла підборіддя.

– А ти наступного разу думай головою, а не своїми емоціями. Матері своїй постели в сараї! Там непогана кімнатка у нас, хоч і курна, але за ніч нічого з нею не станеться.

– До кімнати з ремонтом я нікого не впущу. Я сама планую туди переїхати.

Я буквально приросла до місця. Дивлячись на свекруху, я не могла зрозуміти – жартує вона зараз, чи каже правду.

Як це постелити в сараї, якщо крім вітальні у них ще є вільна кімната, де недавно закінчили ремонт? І її планували використати, як дитячу у майбутньому, але ніяк не переселяти туди свекруху.

– Ви жартуєте так? – Запитала я, ледве стримуючи лють всередині.
– Я на коміка схожа? Жодних жартів. Нема чого залишати чужі запахи в кімнаті, де пахне ремонтом.

– У такому разі я можу постелити мамі у вітальні… – швидко знайшлася я.

– Ні, не можеш! Я рано вранці дивлюся передачу. Мені незручно, якщо там хтось спатиме! І твоїй мамі зручно також не буде. Пропускати передачу заради гостей, яких ми й не звали, я не збираюся.

– Вибачте, але чому ви взагалі командуєте? Ви також гостя у домі мого чоловіка! – Не стрималася я, подивившись на свекруху гнівно.

Останнім часом вона зовсім забула, що вона не вдома. Стільки знущань було з її боку, аж голова йшла кругом.

– Ти, люба моя, явно плутаєш щось… Я в будинку свого сина ніколи не буду гостею, тільки господинею, а ось тобі це місце не зайняти.

– Ти була гостею, нею і залишишся. Сама на пташиних правах живеш, ще матір свою притягла.

Зі слів свекрухи полилася отрута. Вона ніби показала свою справжню натуру і готова була прямо зараз виставити мене, бо я не знала свого місця.

Мені прикро було чути такі слова. Коли я вийшла заміж за Вадима, свекруха з нами не жила. Потім вона сказала, що трохи погостює, а тепер називала себе господинею!

– Може, нам у такому разі слід запитати у Вадима? Нехай скаже, чи гостя я в його будинку, чи ні! – Розлютилася я.

– Запитай, – фиркнула свекруха. – Нічого нового ти від мого сина не почуєш. Він, звичайно, підтвердить мої слова.

Я увірвалася до спальні, де чоловік сидів за комп’ютерним столом і грав з друзями в гру. Увечері, в такий спосіб, він відпочивав від роботи.

Просив не відволікати його у такі моменти. Однак, зараз справа була невідкладною.
– Це тільки твій дім, чи наш? – Запитала я, підлетівши до чоловіка і знявши навушники з його голови.

Свекруха цієї миті стояла у дверях і з усмішкою спостерігала за тим, що відбувається.

– Ти чого відвернула мене? Програв через тебе! Я ж просив…
– Відповідай на моє запитання!

– Звичайно, це і твоя хата теж. Що це за дурні питання?
– А твоя мама хто у цьому будинку?

Вадим поглянув на матір.
– Моя мама, що тут незрозумілого?

– Вона гостя чи господиня? Вона вказує мені що робити й поводиться так, ніби ми в неї живемо.

– Настя, заспокойся. Ти перенервувала сьогодні. Говори тихіше, у мене голова і без тебе розколюється, – насупився Вадим. – Що трапилося?

Я розповіла про поведінку свекрухи, а та стояла і не ворушилася, переможно дивлячись на сина.

– Мама права. Вона така сама господиня у цьому будинку, як і я. Якщо вона сказала в сараї, значить, у сараї. Які проблеми?

– Свиней там не тримаємо, чисто все. Ну курно… і що з того? Дивна ти! Через дрібниці завадила мені грати.

– Ах, це для тебе дрібниця!

У моїх грудях закипіло обурення. Тепер уже до нас приєдналася і мама, яка почула мій крик.

– Мамо, допоможи мені зібрати речі, будь ласка. Я розумію, що ти втомилася, але нам краще піти звідси. Якщо я гостя, нехай він з господинею живе і радіє життю.

Як все сталося, ніхто до ладу не пам’ятав, тільки Галина Євгенівна раділа, що досягла свого і поставила мене на місце.

Проте, я зібрала речі, та разом із матір’ю поїхала до готелю. Я планувала винайняти квартиру після того, як відвідаю батька.

Повертатися до чоловіка не хотілося. Хоч почуття до нього не застигли, але танцювати під дудочку свекрухи я не збиралася.

Наступного дня новина про те, що з батьком все гаразд, порадувала мене. Розповідати йому про майбутнє розлучення я не стала.

Я думала, що Вадим може пошкодувати про свою поведінку, чи раптом захоче повернути мене і, поставить свою матір на місце?

Але дуже помилилася. Чоловік вимагав, щоб я закінчувала виставу та поверталася додому, але винним себе нітрохи не відчував.

Через місяць я таки наважилася, розуміючи, що чекати змін не доводиться, і подала на розлучення. Хоч і боляче було, але час робити крок у нове життя.

Вадим підписав папери й сказав мені, що я ще гірко пошкодую, обов’язково повернуся до нього, але вже він не поспішатиме знову йти зі мною до РАГСу.

Проте, шкодував лише він! Вадим розумів, що втратив близьку за духом людину. Відносини з матір’ю у нього ніяк не складалися, адже та перемикнулася на сина, і почала вказувати йому, що і як робити.

Зрештою, Вадим не стримався і прогнав матір зі свого будинку, відправивши до своєї квартири, яку вона планувала здавати, але так і не зробила цього.

Вадим залишився один, а коли повністю усвідомив, що зробив, і зателефонував мені, то зрозумів, що нове життя мене повністю влаштовує.

Я щаслива в гармонії із собою і, повертатися до нього не планую. Думати про скоєне потрібно в ту ж мить, а не тоді, коли півень клюне в маківку! Я гідно вчинила, чи мала пробачити колишнього?