– Що трапилося? – Запитав чоловік. – Трапилося! Те, що ваша матуся три місяці нас за недолугих тримала! Квартиранти у неї, гроші у Наташі – а вона тут, як королева! Сьогодні – переїзд. Збирай її. І свої речі також
– Шановні гості, а чи не час господарям відпочити? – обурено сказала Лана, наче чайник, що скипів.
– А що таке? – щиро здивувалася Зоя Аркадіївна, свекруха, не вловивши ноток гніву в голосі невістки.
– Вам додому не час? Адже ремонт начебто закінчили!
– Ну то й що? Мені й у вас чудово! – свекруха навіть усміхнулася.
– Ану швидко свої речі зібрали – і за двері! – Вибухнула Лана. Жодних сил більше не залишалося терпіти.
Зоя Аркадіївна оселилася у них «тимчасово» майже три місяці тому, і з того часу Лана щодня зривала по одній жилці з терпіння.
Чоловік Лани, Ігор, смикнувся було щось сказати, але замовк, коли Лана метнула в його бік погляд, здатний пропалити дірку в бетоні.
Якби Лана знала, чим усе це закінчиться, вона заблокувала б у зародку «геніальну» ідею Ігоря запросити маму до них, поки та робить ремонт у своїй квартирі в Черкасах.
…Одружилися вони з Ігорем вісім років тому. У них була звичайна родина. Їхня донька Міла тільки нещодавно пішла до школи.
Ігор давно вмовляв Лану на другу дитину, але вона воліла вдавати, що не чує натяків. Досвід з першими роками їхньої доньки дуже добре їй запам’ятався.
Безсонні ночі у маленькій однокімнатній в промзоні, де вони тулилися доти, доки покійна бабуся не залишила Лані трикімнатну квартиру в центрі столиці.
Здавалося, тепер можна вільно дихати. Лана навіть налагодила підробіток – шила на замовлення сукні та піжами, заробляючи помалу на ремонт.
Мама Лани нерідко приїжджала допомогти з Мілою, а от від Зої Аркадіївни – не те щоб допомоги не було. Було суцільне роздратування.
– Ну, як ви там, молоді батьки? – дзвонила свекруха синові. – Я ось фото подивилася – дитина без шапки! Ти на дружину впливай, доки вона вам доньку не застудила!
– Мамо, там же плюс двадцять було, ти чого?
– Вона недолуга, а ти ганчірка! А донька ваша вухо застудить – і оглухне!Так краще?
– Ну, так приїдь, погуляй з нею сама…
– У мене що, справ немає? На відміну від матері цієї твоєї… Тільки й робить, що в хаті у вас тиняється!
Ігор старанно не переказував Лані слова мами. Але Лана й сама розуміла – близької дружби з цією жінкою не вийде.
Вона була не проти рідкісних формальних візитів. Але коли Ігор одного разу заявив:
– Лано, мамі треба до нас на пару тижнів – у неї ремонт, фарбою пахне, пил, та й астма у неї …
– А в її дочки що, теж ремонт? – напружилася Лана.
– У Наташки однокімнатна, тіснота, дочка ще немовля… Мамі у нас буде краще. І нам допомога, і їй спокій.
– Допомога? Від Зої Аркадіївни? За вісім років – жодного дня допомоги, натомість щоразу – моралі, криві погляди та уїдливі коментарі.
– Лано, ну, будь ласка… Всього два тижні…
– Добре. Але скажи їй, щоб ні слова проти мого готування, жодного натяку на те, як виховувати Мілу, і щоб не втручалася в наше життя. Інакше – валіза, вокзал, Черкаси.
Ігор погодився. Він знав, що мати надто різка жінка, й може в будь-яку зірватися. Але сподівався, що все обійдеться.
Зоя Аркадіївна приїхала о шостій ранку, тягнучи дві валізи, та пакет із банками. З порога почалося:
– Це що? Розкладачка? – тицьнула вона на диван у кімнаті Міли.
– Це диван-ліжко, новий, зручний. Спеціально для вас.
– Сама б на ньому поспала! Краще онука нехай тут, а я на її ліжечку.
– Воно на дитячу вагу розраховане. Вам буде незручно.
– Це ти натякаєш, що я товста? На себе б у дзеркало подивилась!
Лана стиснула зуби, зберегла спокій і показала полиці у шафі. А потім потягла чоловіка на кухню:
– Ще один випад – і поїде до своїх будівельників, – шипіла вона. – Готуйся!
– Я поговорю з нею… може, диван правда жорсткий…
– Нагадай, на чому ми спали з тобою перші три роки? Вона сміялася тоді над нашою комірчиною. А тепер нехай радіє дивану.
Перший тиждень свекруха була, як шовкова. Але пройшов вже і другий, і третій… На четвертий, Лана зрозуміла – Зоя не поїде.
– Ти казав – тиждень, максимум два!
– Ремонт затягнувся… робітники справ натворили… потім трубу прорвало…
– Вона не допомагає, Ігорю! Спить до дванадцятої, речі мої бере, коментує їжу. І каву з тістечками лопає так, наче у відпустці.
– Вона на дієті… макарони шкідливі…
– А тістечко – це фітнес?
– Не починай. Вона не зла…
– Вона ніколи не купила ні печива, ні овочів! Мама моя навіть у гості з порожніми руками не приїжджає. А твоя мати живе тут, як у готелі, тільки без оплати.
Пара тижнів перетворилася на три місяці. Зоя сушила білизну на спинці стільців, на дверях, на батареях. Обурювалася, коли їй нагадували про балкон: «Там мікроби! Я що, астматик, загнутися тут маю?!»
– Мамо, ну стільці… я за столом їсти не можу, дивлячись на твою жіночу білизну…
– Сину, я твою теж бачила. І жива!
Катастрофа літала у повітрі. Мілу було шкода найбільше – вона не висипалася через бабусине хропіння і просилася ночувати у другої бабусі.
Якось Лана прийшла додому раніше і почула розмову:
– Так, Наталко… Відправлю, не кричи! Квартиранти затримали оплату. Але я їх не жену – шукати інших треба. Тут нормально. Ця мегера – так, але я в неї живу. Ігор нічого не скаже. Він мене побоюється.
Лана побіліла. Все стало зрозуміло! Квартира свекрухи здається, гроші йдуть доньці, а вони з Ігорем – недолугі, у яких Зоя тимчасово живе.
Вона дочекалася Ігоря на лавці перед будинком.
– Привіт, зайчик! Чого не заходиш?
– Чекаю, щоб у твої очі подивитися перед тим, як викинути тебе з квартири, – випалила вона.
– Що трапилося? – Запитав чоловік.
– Трапилося! Те, що ваша матуся три місяці нас за недолугих тримала! Квартиранти у неї, гроші у Наташі – а вона тут, як королева! Сьогодні – переїзд. Збирай її. І свої речі також!
– Ну Лано… У Наташі чоловік не працює, дитина…
– А хто в нас працює? Я шила ночами, коли Міла була немовлям. Не нила, як твоя сестра. Втомилася я. Нехай тепер Наталка попрацює. Або її чоловік.
– Ну, вона не може у Наташі жити…
– А я не можу її тут терпіти!
У квартирі Лана не дала їм схаменутися. Подзвонила Наталці:
– Негайно приїжджаєш до нас і забираєш свою маму!
– У мене дитина спить…
– Хай чоловік посидить. І заправ машину – на заощаджені гроші з оренди вистачить.
До її приїзду Лана вже зібрала речі свекрухи. Кидала їх у сумки зі швидкістю урагану.
– Не розумію, що відбувається! – скрикнула Наталка.
– Та ти ніколи нічого не розумієш! Твоя мати у нас жила, ми її годували, а ви ділили гроші! Тепер забирай її собі!
– У мене чоловік проти!
– Та ти що? Який збіг. Я теж проти!
Після півгодинної суперечки Наташа, схлипуючи, все ж таки забрала матір. Ігор залишився.
Лана не гнала його. Вона була вичавлена до краю. Не було сил навіть радіти.
Вранці вони з Ігорем влаштували генеральне прибирання, забрали Мілу та пішли гуляти в парк.
– Навіть не віриться… – видихнула Лана. Ігор зрозумів її без слів.
Зоя та Наташа ще довго розповідали знайомим, що Лана – зла, корислива та замазура. Але Лану це вже не зачіпало. Нарешті вона у своєму будинку без гостей, без закидів, та без жіночої білизни на стільцях…
А ви що скажете, слушно вона вчинила, виставивши свекруху? Пишіть свої думки в коментарях.