Так склалося, що у Стефанії було два шлюби, доля така, проте на старість жінка залишилася самотньою, останніх кілька років доживала в своїй хатині на краю села. Перший раз вона вийшла заміж за Івана, він був родом з сусіднього села, а до них на вихідні приїжджав, бо приятелював з кількома хлопцями, серед яких був і брат Стефанії. Сподобалася йому дівчина, от він і став приділяти їй знаки уваги, а згодом і заміж покликав. Та недовго їм разом судилося бути

Так склалося, що у Стефанії було два шлюби, доля така, проте на старість жінка залишилася самотньою, останніх кілька років доживала в своїй хатині на краю села.

Перший раз вона вийшла заміж за Івана, він був родом з сусіднього села, а до них на вихідні приїжджав, бо приятелював з кількома хлопцями, серед яких був і брат Стефанії.

Сподобалася йому дівчина, от він і став приділяти їй знаки уваги, а згодом і заміж покликав.

Одружилися молодята, Стефанія в сусіднє село до чоловіка поїхала, там двійко дітей йому народила – дві донечки.

Та щастям своїм Стефанія не довго тішилася, бо рано стала вдовою. Іван як пішов у засвіти, так його батьки відразу і вказали невістці на двері.

Повернулася вона з двома дітьми до своїх батьків. А там їй теж не дуже раді були, адже крім неї, у її батьків було ще троє молодших дітей.

То ж, коли засватав Стефанію вдівець Михайло, вона погодилася вийти за нього заміж. І хоч він був їй неприємний, якщо не сказати, осоружний, та той факт, що у нього була своя хата, і то немала, зробив свою справу – жінка вийшла за нього заміж без любові.

У Михайла був син Андрій, він відразу полюбився Стефанії, бо такої доброї дитини, як цей хлопчина, вона ще не бачила. Синочком відразу стала його називати, а він її – лише мамою кликав.

Так і жили собі вони – сім’я як сім’я, коли добре, коли зле – бувало по всякому.

Діти виросли, Стефанія з Михайлом всіх одружили, і залишилися самі вдома. Тримали господарку, хазяйнували собі тихо. А коли Михайла не стало, то Стефанія одна залишилися в його хаті.

Але раптом з сусіднього села звістка прийшла, що не стало колишньої свекрухи. Стефанія поїхала на похорон, а через кілька днів дізналася, що свекруха свій будинок їй подарувала, дарчу на неї зробила.

Чому вона саме так вирішила зробити – Стефанія і сама не знає. Можливо, таким чином свекруха хотіла попросити пробачення у Стефанії за те, що колись вигнала її з дітьми практично на вулицю?

Переїжджати в інше село Стефанія не мала наміру, тому вирішила будинок, що дістався їй у спадок, продати. Виручені гроші вона поділила між дітьми, але і про Андрія, свого нерідного сина, теж не забула.

Доньки тоді не підтримали маминого рішення, мовляв, це будинок їхнього батька, до чого тут їх зведений брат Андрій?

Стефанія і сама розуміла, що доньки мали рацію, але не могла вона обділити свого синочка, бо за цей час Андрія вона полюбила як рідного. Та й знала, що у нього тоді непроста фінансова ситуація була, то ж йому більше за інших дуже були потрібні ці гроші.

Минули роки. Одна донька Стефанії виїхала з чоловіком і дітьми в Канаду, а інша, хоч і живе в сусідній області, та до мами не навідується, все часу у неї немає.

А Андрій приїжджає до мами щотижня (батька його вже багато років як немає на цьому світі). Син робить всю роботу по господарству, продукти привозить, гроші дає при потребі.

А в минулу суботу приїхав Андрій і наказав Стефанії збиратися:

– Не залишу я Вас, мамо, тут одну. Хто зна, як воно буде. Так що, збирайте речі, будете у мене жити, місця всім вистачить! А прийде весна, тоді і вирішимо, що робити далі.

Всю дорогу Стефанія плакала. Вона була розчулена тим, як чужа дитина дбає про неї, і як за неї забули зовсім її рідні діти…