Не поспішай з висновками, мало що сказала Марія. На вихідних я сама поїду і з усім розберуся, – скомандувала Лариса у своїй розмові з молодшою сестрою Вірою. Дві старші сестри неабияк захвилювалися, коли почули, що їхній молодший брат Петро вирішив в батьківську хату жінку привести. Про це їм завбачливо повідомила сусідка Марія, яка була з тих людей, які все бачать і все знають, і їм не байдуже, що відбувається у сусідів. Петро останні роки живе сам в хаті, непогано господарює, і корову тримає, і город обробляє, і на роботу ще ходить. Марія давно вдова, і приглядалася не раз до хазяйновитого сусіда, і на борщ з варениками в неділю його кликала, але Петро не то вдавав, що не розуміє, не то і справді не второпав, що Марія не проти за нього заміж вийти

– Не поспішай з висновками, мало що сказала Марія. На вихідних я сама поїду і з усім розберуся, – скомандувала Лариса у своїй розмові з молодшою сестрою Вірою.

Дві старші сестри неабияк захвилювалися, коли почули, що їхній молодший брат Петро вирішив в батьківську хату жінку привести. Про це їм завбачливо повідомила сусідка Марія, яка була з тих людей, які все бачать і все знають, і їм не байдуже, що відбувається у сусідів.

Петро останні роки живе сам в хаті, непогано господарює, і корову тримає, і город обробляє, і на роботу ще ходить – столяром в місцевій майстерні працює.

Марія давно вдова, і приглядалася не раз до хазяйновитого сусіда, і на борщ з варениками в неділю його кликала, але Петро не то вдавав, що не розуміє, не то і справді не второпав, що Марія не проти за нього заміж вийти.

Так склалося, що біля батьків залишилися не дочки, а син. Дві старші сестри швидко вийшли заміж і поїхали в місто, а Петру сказали, щоб він був біля батьків, а йому за це залишиться будинок.

Не через дім, а через своє добре серце Петро вдома лишився. Мама багато років хворіла, а батькові була потрібна допомога. То ж вони вдвох все робили – і сіно косили, і корову доїли, і вареники ліпили.

За роботою і клопотами Петро так і не одружився. Заходився в парубках, дівчата з села заміж повиходили, а в місто він не часто вибирався, тож знайти наречену було непросто.

Перший час ще надіявся, що знайде собі пару, а потім махнув рукою. Жив як жив, батьків до останнього доглянув, а коли їх не стало, дбав про хату, про подвірʼя, про город.

Все у нього як у господаря було до ладу. Старші сестри приїжджали в село рідко, але знали, що з пустими руками вони звідти не поїдуть.

Петро з ними ділився усім, що сам мав. Не скупився ніколи, віддавав найкраще. Вважав, що йому одному багато не треба, а у сестер є діти, тому і намагався зі щирої душі усім догодити.

Сестри з радістю брали все, що брат давав, але допомагати йому чомусь не поспішали. Родички сприймали все як належне, вони вважали, що брат зобовʼязаний їм допомагати, адже йому дістався батьківський будинок.

Забили тривогу сестри тоді, коли сусідка їм сповістила, що у них в хаті оселилася якась жінка.

Лариса в найближчу суботу зібралася і поїхала в село, ще сподіваючись, що Марія щось заплутала, адже вона щовечора говорить з братом, і той жодним словом не обмовився про якісь зміни в особистому житті.

І яким же було здивування Лариси, коли вона підійшла до воріт, і побачила, що у них в городі порається жінка.

– Боже помагай! – зверхньо крикнула Лариса.

Незнайомка випрямилася, сперлася на сапу, і спокійним голосом відповіла:

– Дякую, дай Боже і вам здоровʼя.

Лариса якраз зібралася питати хто вона, як з хати вийшов Петро і опередив її.

– Ларисо, ти? А чого ти не попередила про те, що приїдеш? Але нічого, заходь, ми з Надією зараз тебе чимось смачненьким пригостимо.

Сестра скривилася, але вирішила таки нічого не говорити, і зайшла в хату. Приємною несподіванкою стало те, що незважаючи на те, що це була звичайна субота, але стіл накрили як велике свято.

– Ларисо, познайомся, це Надя. Моя майже дружина, ми вже заяву подали, – Петро ніжно подивився на Надію.

У Лариси від цього погляду аж мурашки по тілу пішли, таким щасливим вона свого брата ще не бачила.

Петро розповів, що вони з Надією зустрілися випадково, на ринку. Він у неї розсаду купував. Розговорилися, виявилося, що у них багато спільного.

Надя теж маму доглядала багато років, тому і заміж не вийшла. Брат привів дружину додому, невістка її виживає з хати.

Не змогла нічого сказати Лариса, як тільки те, що вона рада за брата. Зібралася і додому поїхала.

– Ну що, вигнала ти її? – по дорозі Ларису перестріла допитлива Марія.

– Та ні. Хороша вона. І Петро щасливий, то нехай собі живуть, – знизала плечима Лариса.

– От що ти таке кажеш? Щасливі. Ти хіба не розумієш, що вона хату вашу хоче? – не вгавала Марія.

– Не можу знати що вона хоче. Але кажу, що бачила. Застала я її зненацька не на дивані, а в городі. В хаті чисто, наварено, брат щасливий, очі світяться як ніколи. Не буду, Маріє, я туди влізти, Петро і без нас розбереться.

Лариса пішла, а Марія набрала Віру, вона більш до розмови давалася.

Лариса ще й додому не доїхала, як її набрала Віра, накручена Марією.

– Вертайся, і кажи хай забирається з нашої хати. Нічого вона від нас не отримає.

– Не буду я цього робити і тобі не раджу. Петро заслужив бути щасливим.

Віра була дуже розлючена, а Лариса прийняла вибір брата.

А яка ваша думка? Хто з сестер правий?