Ніна Андріївна зібрала у кошик свіжі огірки, помідори. Вирішила відвідати сина з невісткою. Жінка зателефонувала синові, щоб попередити про свій прихід. – Вітя, привіт. Ви вдома? Хотіла овочі принести вам…, – запитала мати. – Привіт, мамо. Ми вдома, – відповів син. – Тоді чекайте, скоро буду, – сказала Ніна, закінчила виклик і вирушила в дорогу. Через годину, жінка була біля квартири сина. Ніна натиснула кнопку дзвінка, але двері ніхто не відкривав. Раптом вона почула шум з квартири, син з невісткою гучно сварилися. Ніна Андріївна мимоволі прислухалася до сварки і… застигла від почутого.
Ніна Андріївна зібрала у кошик свіжі огірки, помідори. Вирішила відвідати сина з невісткою. Жінка зателефонувала синові, щоб попередити про свій прихід. – Вітя, привіт. Ви вдома? Хотіла овочі принести вам…, – запитала мати. – Привіт, мамо. Ми вдома, – відповів син. – Тоді чекайте, скоро буду, – сказала Ніна, закінчила виклик і вирушила в дорогу. Через годину, жінка була біля квартири сина. Ніна натиснула кнопку дзвінка, але двері ніхто не відкривав. Раптом вона почула шум з квартири, син з невісткою гучно сварилися. Ніна Андріївна мимоволі прислухалася до сварки і… застигла від почутого.
Ніна Андріївна зібрала у кошик свіжі огірки, помідори, цибулю, часник. Все своє вирощене з любов’ю на невеликій ділянці землі, яку люб’язно надали сусіди.
Вирішила відвідати сина з невісткою. Вони жили окремо, в однокімнатній квартирі, яку Ніна Андріївна із покійним чоловіком подарували синові ще до весілля.
Вітя, їхній єдиний син, одружився на однокурсниці Світлані, коли вона вже була вагітна. Замість весілля молодята вирішили витратити гроші на ремонт у квартирі, готувалися до народження дитини.
Відносини з невісткою у Ніни Андріївни були прохолодні. Не сварилися, але й особливої любові один до одного не відчували. Коли народився онук Максим, Ніна Андріївна часто пропонувала допомогу, але Світлана люб’язно відмовлялася її приймати. Казала, що вона має маму, і її цілком вистачає.
Зібравши кошик, Ніна Андріївна зателефонувала синові, щоб попередити про свій прихід.
– Вітя, привіт. Ви вдома? Хотіла овочі принести вам, і Максима побачити…
– Привіт, мамо. Ми вдома.
І ось вона тисне кнопку дзвінка. Але двері ніхто не відчиняє. У квартирі чути сварку.
– Вітя, я так більше не можу! Ну скільки можна тулитися в цій комірчині! Іграшки нікуди вже складати, Максимові столик свій потрібен, стільчик, а в нас все заставлено! – голосила Світлана.
– Ну, що ти від мене хочеш? Іпотеку брати? Ти бачила, які там відсотки? З чого ми платитимемо? Скажи дякую, що така квартира хоч є!
Ніна Андріївна розгубилася. Не вчасно прийшла, як… Але що робити. Знову натиснула кнопку дзвінка. Двері відчинив син.
– А, мамо, це ти… Проходь…
Ніна Андріївна зайшла до квартири. Світлана сердито зиркнула на свекруху.
– Привіт, Світлано! А Максим де?
– У мами моєї, де ж ще?
– Жаль, хотіла онука побачити… Ось принесла вам овочі, прибери в холодильник…
Світлана з незадоволеним обличчям схопила кошик і пішла на кухню. Вітя сидів на дивані, гортаючи щось у телефоні.
– Ну гаразд, піду я тоді, синку… Ви не в дусі щось…
– Та мені тут сварку влаштували… Каже, квартира тісна, ніби я й сам не знаю…
– Ой, ну давай, скаржся мамі на дружину замість того, щоб придумати щось. У нас сім’я, можна сказати, розвалюється через квартирне питання, а тобі й справи немає. А ще другу дитину говорила, народити треба… Куди ми її принесемо? У цю комірчину?
Вітя почав сваритися на дружину. Ніна Андріївна мовчки пішла, ніхто й не помітив. На душі було погано. Єдина радість для неї, це син та онук. І так хочеться, щоб у них все було добре…
Дорогою зайшла до подруги Рити в гості. Та люб’язно запропонувала попити чаю.
– Ніно, а ти що сумна така, щось сталося?
– Та зайшла до Віті, а в них там сварка… Світлана хоче квартиру побільше, тісно дуже, каже…
– Ну то іпотеку нехай візьмуть!
– Та яка їм іпотека… Зарплата не дозволяє.
– Слухай, а якщо тобі віддати їм двокімнатну квартиру свою, а ти житимеш у їхній однокімнатній квартирі. Тобі вистачить, а їм думати нічого не доведеться…
Ніна Андріївна замислилась. У своїй квартирі вона жила понад тридцять років. Чоловіку дісталася від батьків. І місце хороше, все поряд.
– Навіть не знаю, Рито… Не думала про такий варіант.
– Та що там думати! Ми заради дітей та онуків живемо, хіба ні?
Всю ніч вона прокрутилася, і до ранку вирішила, що готова віддати синові цю квартиру. І вона буде зі своїм кутом, і син вирішить проблему. Вона одразу зателефонувала йому.
– Сину, я готова віддати вам свою квартиру, а мені ваша підійде. Обмін, так би мовити…
– Несподівано… Навіть не знаю… Не думав про такий варіант. Скажу Світлані, передзвоню потім.
За голосом Ніна чула, що син здивований та розгублений. Звичайно ж Світлана погодиться, адже це хороша пропозиція…
За півгодини Вітя передзвонив.
– Сказав я Світлані. Каже, ремонт капітальний треба робити у твоїй квартирі, а грошей поки що немає. І розташування не дуже, доведеться Максима в інший садок перевести, і їй на роботу далеко їздити. Але в принципі вона згодна.
– Ну й добре, синку. Справа за малим – речі перевезти. А ремонт справа наживна, зробите з часом…
І ось Ніна Андріївна живе у квартирі сина. Незвично, звісно, але нічого. Натомість дітям покращила умови. На роботу, щоправда, далеко їздити, але що вдієш. Свою квартиру оформила на сина, дарчу. Його квартира так і залишилася на ньому.
Періодично приходила у гості до Віті зі Світланою. Та завжди була незадоволена. Тепер сварила чоловіка, що їй некомфортно жити зі старими шпалерами, і запах у квартирі не подобався. Просила терміновий ремонт та купівлю нових меблів. Ніна Андріївна не лізла до них із порадами, самі розберуться.
Допомогти фінансово не могла, зарплата не дозволяла. Але подарунки до свят намагалася робити добрі, від душі.
Якось Вітя приїхав до неї із тортом, фруктами. Їй було приємно, що просто так приїхав…
– Мамо, я тут подумав, ти ж на пенсію скоро вийдеш, продовжиш працювати чи плани якісь є?
– Та яке там працювати, мені давно вже сказали, що дадуть допрацювати до пенсії, а потім нову людину візьмуть. Молодшу. Так а не знаю, чим займатимусь, пенсії не вистачить на життя, а на роботу важко влаштуватися в моєму віці, та й ноги вже підводять…
– Слухай, у тебе ж сестра живе у Житомирській області, вдова, дітей нема. А якщо ти до неї поїдеш? Все ж таки веселіше буде старість коротати…
Ніна Андріївна застигла зі шматком торта в руці.
– У сенсі, старість?! Мені тільки шістдесят років…
– Ну, ти ж не молодієш, сама розумієш. І сестра у віці вже. От і будете один за одним доглядати. А там, дивись, і дім на тебе перепише.
– Та я з нею особливо і не спілкуюся, ти ж знаєш. Вона після того, як не стало наших батьків припинила спілкування. Образилася на щось…
– Ось і помиріться. З’їздь, поживи там, може й захочеш залишитися… Город, господарство вести будете, вітаміни та копійочка зайва буде. Суцільна вигода…
– Синку, я щось не розумію, ти мене виселяєш?
– Ні, звичайно! Просто пропоную… Розумієш, я хочу бізнес один зробити, і мені потрібні гроші. У кредит лізти не хочу. А ось твою… Точніше, мою квартиру, де ти зараз живеш, я міг би продати та вкласти гроші.
А потім, коли розкручуся, я куплю тобі іншу квартиру, кращу за цю!
Ніна Андріївна розгубилася. Ось чому він приїхав… А вона думала, просто так, маму відвідати…
– Отже, синку. Скажу один раз, та слухай уважно! Я ще ясно мислю, щоб приймати таку пропозицію. І, чесно кажучи, мені соромно, що ти наважився запропонувати мені це…
Я розчарована. Світлана впливає, або ти сам таким став, неважливо. Вирішив списати мене в брухт. Але не вийде. Я й так допомогла вам. І квартиру цю ми з батьком купили, не забувай. А що ти зробив для своєї сім’ї? Нічого!
Тому не розраховувай, що я кудись там поїду. Це вже надто. Шукай іншу роботу, замість того, щоб лізти в сумнівний бізнес, ризикувати, і апетити трохи зменшити треба, і тоді все буде добре!
– Ну, дякую, мамо, допомогла! Тільки не забувай, що, крім мене, у тебе немає нікого. І, якби я був негідником, то міг би продати цю квартиру без твоєї згоди, бо на мене оформлена. Але я так робити не буду, скажи дякую!
– У такому разі, якби я була поганою матрію, то могла б, відкликати дарчу та забрати свою квартиру назад, так можна робити. І дякую говорити тобі не буду, не заслужив! Соромно, синку, за тебе…
Вітя підскочив зі стільця і швидко пішов.
От і приїхали… Рідний син жене… Як жити тепер, знаючи, що він такий… Ех, дякувати Богові чоловік не бачить цього неподобства… Як же їй не вистачає його…
А з сестрою Зіною вона вирішила поговорити, дізнатися, як вона живе. На превеликий подив, сестра зраділа дзвінку, сказала, що втратила її номер телефону. Вони душевно поговорили, згадали про батьків.
Ніна Андріївна запросила її на свій день народження, сестра обіцяла приїхати, і кликала її до себе в гості. На душі стало легко. Все-таки рідні сестри…
Якось Зіна зателефонувала і сказала, що дуже занедужала, просила приїхати, допомогти. Ніна Андріївна взяла відпустку за свій рахунок, купила квиток та вирушила поїздом до сестри. Синові нічого не сказала. Після тієї розмови вони не спілкувалися.
Пробувши у сестри два дні, Ніні Андріївні раптом стало погано. Забрала швидка.
– Ніно Андріївно, до вас відвідувачі! – голосно оголосила медсестра, зайшовши до палати.
Вітя з дружиною та сином, з пакетом у руках, зайшли до палати.
– Мамо, привіт! Як ти? Що спеціалісти кажуть?
– Синку… Світлано… Максиме… Я така рада вас бачити… Ви приїхали… Спокій потрібен… Допомогла Зіні, називається…
– Тітці Зіні вже краще. Це вона подзвонила та повідомила. Мамо… Вибач. Це ж через мене ти дуже хвилювалася… Наговорив тоді всякого… Нам нічого від тебе не треба, тільки живи і будь здорова, будь ласка!
– А як же твій бізнес?
– Та нісенітниці це все, на пройдисвітів мало не натрапив, добре, що ти не погодилася тоді… Я на іншу роботу влаштувався, кум допоміг. Так що все гаразд у нас. Ти, головне, видужуй…
Ніна Андріївна посміхнулася. То був її колишній Вітя. Не той, хто дорікав і говорив образливі слова. Значить, не все втрачено. Визнав свої помилки, а це дорогого варте. А що буде далі, час покаже. Але завжди хочеться вірити у краще!