Алла поїхала у відрядження. Там вона випадково потрапила у лікарню і зустріла свого давнього друга Юрка. Він працював лікарем. Вони поговорили, попили каву, Юрко подарував їй букет квітів, приніс яблук. – Якщо хочеш, ти вже можеш їхати додому, – сказав він. – Видужаєш вдома. – А ти хочеш, щоб я поїхала? – запитала Алла. – Ні, але ти одружена, – сказав Юрко. – Тоді я поїду, – сказала Алла. Чоловіка про свій приїзд вона не попередила. Жінка зайшла в квартиру і раптом побачила на вішалці чуже жіноче пальто. – Де мій герой?! – почувся з кімнати жіночий голосок. – Любий, твоя киця чекає на тебе! Алла аж оторопіла від несподіванки.

Скільки Алла пам’ятала себе, вони завжди жили вдвох з мамою. Мама її, звісно, ​​любила. Але їй потрібно було заробляти гроші, і Алла часто залишалася вдома сама. Мама працювала в магазині, приносила додому продукти в пом’ятих, а то й рваних упаковках.

– Подумаєш, пом’ята, зате дісталася майже задарма. Усередині все ціле. Їж, – говорила мама, висипаючи цукерки у вазу і викидаючи порвану коробку у відро для сміття.

Якісь люди приходили до них додому. Мама виносила їм невеликі згортки чи пакети.

– Це тобі на зимові чобітки, – казала мама, коли чергова жінка йшла з пакетом, а вона із задоволеним виглядом ховала гроші в шафу.

Батька Алла не мала. Він покинув маму, коли дізнався, що вона вагітна. Вони навіть одружитися не встигли. Не було й дідуся з бабусею. Дідуся не стало задовго до народження Алли. А бабуся не прийняла маму з дитиною, яку вона нагуляла невідомо від кого.

Квартира у них була однокімнатна, але своя. Мама любила все яскраве. На вікнах висіли незграбні фіранки в трояндах, а на комоді в пузатій вазі стояли штучні яскраві квіти. Сама вона теж одягалася яскраво, волосся фарбувала в рудий колір і сильно підводило очі. Але вона здавалася найкрасивішою на землі.

А сама Алла була звичайною дівчинкою, яка мало чим відрізнялася від інших. Класу з п’ятого дівчата почали звертати увагу на хлопчиків, обговорювати на перервах, кому хто подобається, хто на кого подивився. Один Юрко чомусь був обділений дівочою увагою. Може тому, що не брав участь у сварках та хлоп’ячих витівках. Навчався він добре, говорив гарно. Вчителі ставили його в приклад іншим хлопчикам.

Ось він і став об’єктом пильної уваги Алли. Якось Юрко відповідав біля дошки, а Алла прискіпливо його розглядала і нічого особливого не знаходила. Їхні погляди зустрілися, і Юрко збився, що бувало з ним дуже рідко.

Потім Алла часто ловила його погляди. Так і гралися у ці погляди до старших класів.

А в десятому класі він заслаб і кілька днів не ходив до школи.

– Алло, – покликала її якось класна керівниця. – Віднеси Юркові домашні завдання і поясни, що проходите, а то відстане. Ти найближче до нього живеш. – І написала їй його адресу.

Виявилося, що він жив у сусідньому будинку. Двері відчинила його бабуся, маленька, худенька жінка із зовсім білим волоссям. На ній була одягнена біла блузка з мереживним комірцем і коричневий однотонний сарафан. Алла подумала, що вона звідкись прийшла чи збиралася йти. У такому одязі ходять на роботу чи до поліклініки. Але Катерина Федорівна нікуди не збиралася йти. Вона завжди вдома виглядала так, ніби чекала гостей.

А от мама Алли воліла вдома ходити в короткому халатику та досить глибоким вирізом на грудях. І анітрохи не бентежилася, зустрічаючи в ньому несподіваних гостей.

– Ти до Юрка? Роздягайся. Взуй капці. Ходімо.

І Катерина Федорівна повела Аллу до кімнати Юрка.

Дорогою Алла розглядала старовинні темні меблі, білий однотонний тюль на вікнах, масивну кришталеву люстру під стелею. Особливо Аллі сподобалася засклена з усіх боків шафа для посуду, яку Катерина Федорівна називала вітриною. Все тут було не схоже на те, до чого Алла звикла змалку.

А Юрко мав свою кімнату! Алла могла про це лише мріяти. Юрко сидів із загіпсованою ногою на дивані і читав. Книгами в його кімнаті були заставлені всі настінні полиці та книжкова шафа під саму стелю.

– Ти їх усі прочитав? – Запитала Алла.

– Ні, але більшість, – відповів Юрко.

Алла взяла в руки «Кайдашева сімʼя».

– Моя улюблена книга. Читала? – запитав Юрко, не зводячи очей з Алли.

– Ні, фільм якийсь дивилася, – зніяковіла Алла під його пильним поглядом.

– Фільм – це зовсім не те. Хочеш, візьми, почитай.

– Хочу, – відповіла Алла.

Потім бабуся покликала їх пити чай. Юрко спирався на палицю і накульгував, йдучи на кухню.

– Важко? – поспівчувала Алла.

– Тільки коли наступаю.

Навіть на свято вони з мамою так не накривали стіл, як накрила його до чаю Катерина Федорівна. Аллу вразили чашки із золотистим малюнком. Вони були такі тонкі й легкі, що можна було бачити темний чай крізь порцеляну. А вони з мамою пили чай із різномастих товстостінних склянок. Чай був також смачним. Алла подумала, що такі чашки треба виставляти лише перед поважними гостями. А вона була всього однокласницею Юрка.

– Не соромся, бери цукерки, – привітно сказала Катерина Федорівна, ставлячи на стіл вазу з цукерками в яскравих фантиках. У Алли цукерки завжди були без фантиків.

Після чаю вони знову сиділи з Юрком у його кімнаті.

– Ти з бабусею живеш? У тебе немає батьків?

– Чому ні, є. Вони лікарі, які часто їдуть у відрядження. Зараз вони в Африці.

Ось чому Юрко не такий, як усі. У нього є чудова квартира із золотими чашками та скляною вітриною. Є мама і тато, і бабуся з білим волоссям. Вони не купують печиво в магазині, бабуся пече його сама. Він має свою кімнату з книгами…

Після Юрка їх з мамою обстановка здавалася Аллі страшенно без смаку і безглуздою. Алла прочитав книгу за два дні, щоб скоріше віднести її Юрку і побувати у дивовижній квартирі, знову пити чай із золотих чашок.

З того часу Алла стала часто бувати в Юрка, навіть коли він видужав. Брала книжки та читала вечорами, забувши про уроки. Добре, що мама не цікавилася чим займається дочка. Та й не було її вдома вечорами. У неї з’явився шанувальник, і вона часто навіть ночувала в нього.

Вони з Юрком кілька разів ходили у кіно, але частіше просто гуляли. Він збирався стати лікарем, як і його батьки, як бабуся – гінекологиня у минулому. На запитання, ким хоче стати Алла, вона не знала, що відповісти.

– Навіщо тобі інститут? Головне для жінки – вдало вийти заміж. Вступай до коледжу на бухгалтерку. Робота не важка, при грошах будеш, – говорила мама.

Ну що це за мрія стати бухгалтеркою? І Алла сказала, що ще не вирішила.

Юрко не говорив про кохання, навіть коли вони цілувалися. Після закінчення школи він просто виїхав у інше місто. Алла з мамою відпочивали в цей час у якоїсь маминої подруги. Вона навіть не встигла попрощатися з Юрком, а піти до Катерини Федорівни, щоб спитати його нову адресу та номер телефону, посоромилася. Але вона чекала на нього. Він же повернеться. А поки що навчалася в коледжі і осягала таємниці та можливості бухгалтерії.

Влаштуватись у комерційну фірму після закінчення коледжу допоміг В’ячеслав, черговий мамин залицяльник. Алла бачила його лише один раз, коли мама запросила його до них на обід познайомитись.

– Ти тепер доросла, сама заробляєш. Я можу спокійно залишити тебе та переїхати до В’ячеслава. Ти тепер дівчина з посагом, з квартирою, не нароби дурниць, як я свого часу. Вибирай чоловіка з розумом, не бідного, – вчила мама.

Вона справді переїхала до свого В’ячеслава, а Алла залишилася у квартирі господинею. За нею став доглядати водій директора після того, як звозив Аллу по роботі до банку. Він нагадував їй Юрка, може, тому вона й відповіла на його залицяння. Він завжди ходив у костюмі та краватці.

Якось Алла йшла з магазину через двір Юрка. Вона часто так робила останнім часом. Біля його під’їзду стояла чорна машина і якісь люди. Алла зупинилася. З під’їзду винесли покійного. І раптом вона побачила Юрко. Він стояв поруч із покійного, низько опустивши голову. Алла підійшла до нього.

– Це Катерина Федорівна? – Запитала вона тремтячим голосом.

Юрко кивнув. Потім його покликали… Алла не стала чекати і пішла, розмазуючи сльози по щоках. Вона засмутилася через відхід бабусі, яка їй дуже подобалася, адже своєї в Алли не було. Але найбільше вона плакала через Юрка, що він не впізнав її, як їй здалося.

Декілька днів вона плакала, а потім сходила до нього додому. Але їй ніхто не відчинив. Юрко поїхав.

А Володимир був поряд, завжди готовий підвезти та допомогти. Він не гульбанив, з ним було легко. І коли він зробив Аллі пропозицію, вона погодилася вийти за нього заміж.

Володимир переїхав до Алли, зробив ремонт. Алла викинула незграбні мамині фіранки, зняла незрозумілі картини зі стін. Купила скляну вітрину для посуду. Навіть купила чайний сервіз із позолоченим малюнком, який був страшенно дорогий і трохи нагадував сервіз Катерини Федорівни.

Алла намагалася запровадити порядки, які були у родині Юрка. Але в неї нічого не вийшло. Чоловік не хотів пити чай із позолочених чашок.

– Та ну їх, дуже тендітні. У мене палець не влазить у ручку.

Справді, у його великій руці чашки здавалися іграшковими. Він пив чай ​​із величезного кухля, навіть коли приходили гості.

– Чого ти знову вирядилася? – бурчав він, коли Алла вдягала вдома блузки зі спідницями. – Ти мені більше подобаєшся в халаті. Поки розстебнеш гудзики, все бажання пропадає, – невдоволено казав Володимир, згрібаючи Аллу в обійми.

Читання книг він вважав марною тратою часу. Був грубуватим, терпіти не міг нерозумних розмов. Вони жили разом близько двох років, а дітей так і не вийшло.

– Та облиш, не хвилюйся, будуть у нас діти. Хіба нам погано вдвох? Іди до мене, моя маленька…

Він був добрим, веселим, але вона мріяла зовсім про інше. Мріяла про таку квартиру, яка була у Юрка. Мріяла пити чай із красивих тонких чашок із позолоченим малюнком, ходити по хаті у ошатних сукнях.

І вітрину купила, і чашки, але все було не так.

Якось рано навесні директор викликав Аллу до себе.

– Їдь, Алло Дмитрівно, на стажування. Більше нема кому. В інших діти чи старі батьки, яких не можна ні на день залишити без нагляду. А ти у нас бездітна. За чоловіка не хвилюйся, подивлюся я за ним. Освоїш нові програми, повернешся і навчиш інших бухгалтерів, – сказав директор.

Алла їздила по тому місту в і все виглядала Юрка, а раптом зустріне? Але так і не зустріла його. В останній день, перед самим від’їздом, вона пошкодила ногу. Сіла просто на тротуар і заплакала.

Хтось із випадкових перехожих викликав швидку, Аллу відвезли до лікарні. Яке ж було її здивування, коли вона побачила Юрка. Він оглянув її ногу, а вона почервоніла чи то від болю, чи то від його дотиків. Юрко наклав пов’язку і залишив Аллу в лікарні.

– Жили б ви тут, відпустив би вас додому. Але в дорогу… Вам не можна навантажувати ногу. Дні два–три полежіть у нас, потім подивимося. Він хотів уже піти, коли вона гукнула його.

– Юрко! Невже ти знову не впізнав мене?

– Впізнав, – сказав він, обернувшись. – Значить, на поминках бабусі ти мені не здалася?

– Це була я. Розумію, не до мене тобі було тоді, але чому ти не прийшов до мене потім? Я подумала, що ти мене забув. Так злилася на тебе. Приходила, але ти вже поїхав. Якби тоді прийшов… Я б не припустилася помилки і не вийшла заміж.

– Ти одружена?

– Так.

– А я розлучився. Вибач, мені треба йти, потім поговоримо.

Увечері він зайшов за Аллою і відвіз її на кріслі в ординаторську. Він пили каву і розмовляли, згадували.

А вранці він приніс їй букет квітів та полуницю.

– До тебе ніхто не приходить. Я відвідуватиму тебе, – сказав він.

Алла так раділа, що зовсім забула про чоловіка. А він подзвонив і спитав, чому вона не приїхала.

– У лікарні лежу, ногу підвернула. Дні за три приїду, – відповіла вона.

Наступного дня Юрко знову прийшов із квітами та яблуками. Вони знову пили каву у ординаторській. Алла вже ходила з паличкою.

– Якщо хочеш, ти можеш поїхати додому, – сказав він. – Я не можу довго тримати тебе у лікарні.

– А ти хочеш, щоб я поїхала?

– Ні, але ти одружена.

– Тоді я поїду, – сказала Алла.

Юрко домовився, щоб машиною швидкої Аллу відвезли на вокзал. Попрощалися вони досить холодно. Він простягнув їй пакет із невеликою коробкою, попросив відкрити вдома.

До останньої хвилини Алла сподівалася, що він приїде на вокзал. Але Юрко не приїхав. Засмучена, вона всю дорогу в поїзді ледве стримувала сльози. І мало не забула пакет у вагоні, коли виходила. Сусідка наздогнала її й віддала.

Чоловіка про свій приїзд Алла не попередила. Доїхала із вокзалу до будинку на таксі. Зайшла в квартиру і побачила чуже пальто на вішалці.

– Де мій герой? Любий, твоя киця чекає на тебе! – пролунав із кімнати жіночий голос.

З ванної вийшов чоловік у рушнику.

– Алла?! Ти ж сказала, що приїдеш через три дні? – розгубився він.

Алла аж оторопіла від несподіванки.

– Я дуже вчасно приїхала. Забирай свою коханку, і пішли обоє з моєї квартири! – сказала Алла і пішла на кухню.

Вона швидше здивувалася, аніж засмутилася. В руках вона, як і раніше, тримала пакет. Алла дістала коробку, розгорнула папір і побачила золоті чашки. Місцями позолота від часу стерлася, але це були ті самі чашки із золотим малюнком. Щоправда, їх було лише чотири, мабуть, решта розбилась.

«А ти знаєш, я свою квартиру намагалася обставити так само, як вашу. Навіть вітрину купила, на жаль, чашок із золотим малюнком, як у вас, не знайшла.

– І як, вийшло? – запитав Юрко.

– Схоже. Бракує лише тебе і золотих чашок.

– Смішна ти, – посміхнувся Юрко…»

Алла згадала їх із Юрком розмову в лікарні, як він приносив їй квіти та полуницю. Згадала Катерину Федоровну, їхнє чаювання на кухні. І заплакала.

Гримнули двері. Це чоловік із коханкою пішли. Алла зайшла в кімнату, стягнула з дивану зім’яту постільну білизну і віднесла у ванну. Відкрила вікно, вдихнула свіже весняне повітря.

Потім принесла й поставила чашки у вітрину. Відійшла назад, помилувалась і залишилася задоволеною. Вона питиме чай із них із Юрком, коли він приїде.

Але минав час, а Юрко не приїжджав. Чоловік намагався повернутись, але Алла не пробачила, подала на розлучення. І знову чекала. Але ж Юрко не знає, що вона розлучається. Можна, звісно, ​​зателефонувати до лікарні, але вона не буде. І чому забула попросити номер телефону?

Настали травневі свята. Погода зіпсувалася, похолоднішала, часто йшов дощ, а то й зі снігом. Вдома було холодно. Алла застудилася і куталася в плед. Коли у двері подзвонили, подумала, що то знову чоловік, відчиняти не поспішала. А коли відчинила, навіть не повірила своїм очам. Вона вже майже не сподівалася побачити його.

– Ти ж казала, що для повного щастя тобі не вистачає чашок і мене. Чашки в тебе вже є.

Алла не дала Юрку договорити, підійшла і пригорнулася до нього.

В його місто вони повернулися разом. Її ніщо тут не тримало. А невдовзі Алла дізналася, що вагітна. З чоловіком жила кілька років і не завагітніла, а тут одразу…

– У наших дітей обов’язково будуть сімейні традиції.

– Пити чай із золотих чашок? – запитав Юрко.

– І це, і все інше! У нас будуть онуки! У мене не було бабусі… Я обов’язково стану такою бабусею, як Катерина Федорівна!