Наталка з Максимом вирішили зʼїздити на дачу. Тільки-но вони вʼїхали у своє дачне селище, як раптом зустріли свою сусідку по дачі. – Здрастуйте, Ганно Василівно, – пригальмувавши, привітався Максим. – Ой, а ви чого тут? – здивовано спитала вона. – Як це, чого? – засміявся чоловік. – На дачу приїхали. – Стійте, а ви її не продали? Так там тепер інші господарі, – здивувалася сусідка. – Нісенітниця якась, – обурився Максим, розпрощався із сусідкою і одразу стартанув у бік свого будинку. Максим з Наталкою швидко під’їхали до своєї ділянки, припаркували машину біля воріт, зайшли на подвірʼя і…остовпіли від побаченого

– А на дачі зараз добре, – Наталка мрійливо зітхнула, згадуючи їхній милий будиночок, газон і гойдалку. Ось тільки цього року вони один раз і з’їздили на дачу.

– Треба трохи почекати… А потім і на дачі будемо відпочивати, і на Мальдівах…

Наталка лише знову зітхнула.

Наталка та Максим нещодавно почали свій сімейний бізнес. Вирішили відкрити зоомагазин.

А скільки тварин вони прилаштували, і не злічити.

Ідея відкрити зоомагазин прийшла Наталці, коли вона ніяк не могла купити якісний корм.

Вона тоді поскаржилася чоловікові, що об’їхала половину міста, перш ніж знайшла те, що треба.

– Хоч самій постачальників шукай, – буркнула вона.

– Ну, щоб купувати у постачальників, треба бути магазином, – хмикнув тоді чоловік.

І в цей момент у Наталки виникла ідея.

Так, все це затратно, забирає багато сил та часу, але вони вірили, що незабаром налагодять свій бізнес.

Ну а поки що доводилося працювати практично без вихідних. Наталка стояла за касою, Максим був і за водія, і за кур’єра.

Тому, влітку, в спеку вони сиділи в місті, згадуючи, що вони мають чудову дачу.

Звісно, ​​охочих туди поїхати було чимало. Наприклад, молодший брат Максима Андрій неодноразово просив ключі.

Справа в тому, що вони були зовсім різні. Максим до своїх двадцяти шести років вже купив квартиру, хоч і в іпотеку, змінив кілька машин, розпочав свою справу. Одружився, зрештою.

А ось Андрій незважаючи на те, що він був лише на три роки молодший, зовсім не поспішав наслідувати приклад брата. Йому б лише гуляти та ледарювати.

І зрозуміло, що на дачі він не за газоном доглядатиме, а влаштує вечірку. А там сусіди добрі, заважатиме їм, та й переживали Наталка та Максим за свою ділянку.

Але коли ключі попросила свекруху, Максим відмовити не міг своїй матері.

Вони приїхали до них у магазин, хотіли подивитися, як вони облаштувались.

– Ціни у вас, звичайно, – буркнула Надія Вікторівна. – Я кішці в найближчому супермаркеті беру корм, разів на десять дешевше.

– Надія Вікторівна, – відповіла Наталка, – То він не найкращий для тварин. Це все одно, що дітей постійно годувати чіпсами.

– Порівняла теж, – буркнула свекруха, – Дітей та кішку. Раніше кішки мишей ловили, ними ж і харчувалися. А зараз танцюють навколо них.

Наталка сперечатися не стала. На кожен товар є власний покупець. Кішку свекрухи шкода, але псувати стосунки з мамою чоловіка заради неї вона не стане. Та й не доведеш дорослій жінці, що це не зовсім правильно. Наталка навіть пропонувала привозити їй корм безкоштовно, але Надія Вікторівна відмовилася. Мовляв, розпестите мені кішку. Ваш бізнес потім прикриється, а що мені робити? Загалом, Наталка більше не лізла зі своїми порадами.

– І що ж, ви тут цілий день сидите? – не відставала свекруха.

– Ну, я сиджу, Максим більше містом роз’їжджає. Іноді також тут.

– Літо ж, а ви не вилазите… А як же ваша дача?

Наталя переживала, що ця розмова відбудеться.

– Поки що не їздимо. Плануємо незабаром найняти продавця, тоді й зможемо відпочити.

– Ох, не можна закидати дачку… Давайте, хоч я поїду, відпочину. Приберуся у вас там, може, грядку якусь організую.

– Мені з Максимом поговорити треба, – пробурмотіла Наталка. Вона сподівалася, що свекруха забуде про цю розмову. Але Надія Вікторівна ніколи й нічого не забувала.

Максим, звісно, ​​дав комплект ключів. Але сказав мамі, щоби вона нікому їх не давала. І якщо захоче взяти з собою когось, то хай спочатку попереджає.

Дачу Максим збудував сам, за ділянку виплатив кредит. І так, він трясся і над дачею, і над добрими стосунками із сусідами.

Мама запевнила, що все буде гаразд. І Максим наче заспокоївся.

Наступні два тижні подружжя знову безвилазно сиділо у своєму магазині. На щастя, вони все ж таки змогли дозволити собі продавця, який змінював би їх хоча б кілька днів на тиждень. Щоправда, одразу ось так людину не залишиш, треба навчити. Наталка дуже хотіла, щоб у її магазині працювали тямущі консультанти, які не тільки продати можуть, а ще й усе розповісти та допомогти вибрати.

І ось, одного дня було прийнято рішення залишити продавця одного. А Максим та Наталка нарешті зможуть хоч трохи відпочити.

Вони хотіли сказати мамі, що поїдуть самі на дачу та забули. А потім вже вирішили і не турбувати. Навіть якщо вона приїде, нічого страшного.

Як тільки вони в’їхали в їхнє село, їм по дорозі зустрілася Ганна Василівна. Жила вона через три будинки від них, але вони були добре знайомі. Та й у принципі всіх сусідів так чи інакше знали.

– Здрастуйте, Ганно Василівно, – пригальмувавши, привітався Максим.

– Ой, а ви чого тут? – здивовано спитала вона.

– Як це, чого? – засміявся чоловік. – На дачу приїхали.

– Стійте, а ви її не продали?

У Наталки зародилася якась неприємна підозра, але вона все ще сподівалася, що Ганна Василівна щось плутає.

– Ганно Василівно, добрий день, – висунулася Наталка. – А з чого ви взяли, що ми продали дачу?

– Та як же … У вас там якась молодь гуляє постійно! Шум, веселощі! Хотіли з ними поговорити, то вони заявили, що вони тут господарі і мають право робити все, що хочуть.

Максим насупився. Він здогадувався, хто це міг бути.

– Ні, ми не продавали. Просто зайняті були, дали мамі ключі.

– Ну, маму я вашу не бачила, а ті бешкетники і зараз відпочивають. Вдень відсипаються, усю ніч гуляють. Ви там поговоріть, бо якось неправильно це. У нас місце тихе, сімейне.

– Поговоримо, Ганно Василівно. І виженемо. Ви вже вибачте, не доглядали.

Максим розпрощався із сусідкою і одразу стартанув у бік свого будинку.

А там усе так, як і очікував. Скрізь валяється сміття, порожні пляшки. Газон витоптаний, лавочка зламана. А в хаті купа незнайомих людей, серед яких Максим все ж таки знайшов знайоме обличчя.

– Ану всі геть! – гаркнув він, розбудивши гучних мешканців.

– Ей, ти чого, – обурився Андрій. Здається, що він навіть ще не прийшов в себе.

– Ти взагалі, як тут опинився? – Запитав Максим у брата. – Я тобі сказав, що не дозволяю сюди приїжджати!

– А тобі яка різниця? – Огризнувся Андрій. – Ти ж все одно тут не буваєш. Ти ж тепер, на кшталт, бізнесмен. Котячий корм продаєш.

Він засміявся, але одразу отримав від брата. А гості, мабуть, зрозуміли, що перед ними справжній господар дачі, і почали швиденько збиратися. Не хотіли потрапити під гарячу руку.

– Звідки ключі? – Запитав Максим.

– Мама дала… Я попросив, щоб вона взяла. А то ти, як собака на сіні, і сам не їздиш відпочивати, і іншим не даєш!

– Та ти мене осоромив перед усіма сусідами! Ти ж культурно відпочивати не можеш.

– А ти зануда, – хмикнув Андрій.

Максим зрозумів, що терпінню прийшов кінець.

– Провалюй. І щоб я тебе тут більше не бачив. Але спочатку ключі віддай.

Андрій щось невдоволено буркнув, поїхав. І поки Максим розбирався з нічними гостями, Наталка намагалася хоч трохи прибратися. У неї навіть сльози на очі навернулись. Найприкріше було за чоловіка. Він старається, своїми руками все зробив, а його брат усе так зіпсувавв. І якби тільки брат був винен, так і свекруха підставила свого сина.

Звичайно, ні про який відпочинок і не йшлося, весь день Наталка та Максим прибирали цей безлад. Потім пройшлися сусідами, вибачились. А коли вже повернулися в місто, Максим вирішив заїхати до мами.

– Ти чому Андрію ключі дала без нашого дозволу? – З порога почав він.

– А що таке? Андрійко відпочити хотів, вам яка різниця? – знизала плечима жінка.

– Відпочити? Та він усе село на вуха поставив! А в будинку та на ділянці розгром влаштував! Ти ж знала, що я не дозволив йому їхати туди!

– Ти не дозволив, а я дозволила, – огризнулася свекруха. – Ти старший брат, маєш ділитися з молодшим! У тебе все є. І дача, і квартира, і робота. А Андрійку ні в чому допомогти не хочеш!

Наталка погладила чоловіка по плечу. Вона тільки могла уявити, як йому важко було це чути.

– Знаєш, мамо, я не зобов’язаний з ним ділитися тим, що мені дісталося непосильною працею. Якщо хоче чогось досягти, нехай працює. Відтепер я його і тебе не хочу бачити на своїй дачі.

Свекруха театрально ахнула.

– Що ж ти, рідну матір на поріг не пустиш?

– Не пущу, – відрізав Максим, а потім, взявши свою дружину за руку, вийшов із квартири.

Мабуть, він відійде. Та й забудеться все те, що трапилося на дачі. Але Наталя знала, що він ніколи не забуде ось це ставлення мами до нього і до його недолугого брата. А ще вона знала, що завжди й у всьому підтримуватиме чоловіка. Тому що від його матері цієї підтримки не дочекаєшся.