Ксеніє, розмова є. Ти не будеш проти, якщо бабуся житиме з нами? – запитав обережно мене чоловік. У нас квартира двокімнатна, і дитина маленька, тому Юрій і хвилювався, чи ми зможемо поміститися і як я це сприйму. – Звичайно, нехай живе, я не проти. Лариса Федорівна – чудова жінка, і я впевнена, що ми з нею ладнатимемо. Коли ти її привезеш? – Якщо ти не проти, то сьогодні ввечері. Там така ситуація… Я бачила, що чоловік дуже переживає через усе, що відбувається в його родині, тому я сказала, що все нормально, мені не треба нічого пояснювати, нехай він їде за бабусею, а я тим часом приготую для неї кімнату
– Ксеніє, розмова є. Ти не будеш проти, якщо бабуся житиме з нами? – запитав обережно мене чоловік.
У нас квартира двокімнатна, і дитина маленька, тому Юрій і хвилювався, чи ми зможемо поміститися і як я це сприйму.
– Звичайно, нехай живе, я не проти. Лариса Федорівна – чудова жінка, і я впевнена, що ми з нею ладнатимемо. Коли ти її привезеш?
– Якщо ти не проти, то сьогодні ввечері. Там така ситуація…
Я бачила, що чоловік дуже переживає через усе, що відбувається в його родині, тому я сказала, що все нормально, мені не треба нічого пояснювати, нехай він їде за бабусею, а я тим часом приготую для неї кімнату.
Лариса Федорівна – насправді не є рідною бабусею мого чоловіка, вона – мама його вітчима.
Кілька місяців тому вітчима не стало, він був дуже хорошою людиною, і далеко не бідною. Аркадій Петрович залишив свій будинок дружині, мамі Юрія. А двом своїм рідним дітям – сину і дочці, а також нерідному сину, Юрію, він залишив по двокімнатній квартирі.
Вітчим мав ще багато активів, але кому він все залишив – було загадкою, бо згідно з його волею все мало відкритися аж через пів року.
Свекруха була впевнена, що все дістанеться їй, законній дружині. Або, принаймні, комусь з їхніх спільних дітей.
У Тамари Андріївни специфічне ставлення до дітей. Мого чоловіка, свого старшого сина, вона ніколи не любила і вважала, що через нього у неї все життя зіпсувалося.
Батько Юрія виявився не найкращим сім’янином і кинув її маленьким сином, але хіба Юрій в чомусь винен?
Та це не заважало їй вийти заміж ще раз, і навіть дуже вдало. Вітчим мого чоловіка був доволі забезпеченою людиною, він один з перших став розвивати свій власний бізнес, не просто вистояв в важкі 90-ті, а навіть дуже круто піднявся.
У Аркадія Петровича з Тамарою Андріївною народилося двоє спільних дітей, Юрій теж жив з ними.
Вітчим ніколи не робив різниці між дітьми, не ділив на своїх і чужих, а от рідна мама відверто недолюблювала свого старшого сина.
Щойно Юрій закінчив школу, вона виперла його з дому. Відколи ми одружилися, мама мого чоловіка нам нічим не допомагала, хоча і мала таку змогу.
Ми знімали квартиру, бо свого житла у нас не було. А коли не стало Аркадія Петровича, ми були щиро здивовані тим, що він і Юрія згадав, і нарівні з рідними дітьми подарував йому двокімнатну квартиру.
– А йому за що? Він нерідний нашому батьку, – пищала молодша сестра мого чоловіка, Оля.
Брат Віктор її підтримав, він теж був глибоко обурений тим, що батько йому, рідному сину, дав так само, як нерідному.
Свекруха також була вельми невдоволена рішенням свого чоловіка, бо вважала, що Юрію не мала дістатися навіть ця двокімнатна квартира, але вона своїх молодших дітей заспокоювала тим, що всі батькові заощадження, а це чималі гроші, дістануться тільки їм.
– Якщо ти вже квартиру ні за що отримав, то будь добрий, забирай до себе бабусю, – заявила Тамара Андріївна моєму чоловікові.
– Яку ще бабусю? – здивувався Юрій.
– Мою свекруху, маму Аркадія. Чи ти думаєш, що я буду її обходити? Ні. Відробляй те, що даром отримав.
Ми знали, що у Лариси Федорівни зараз є проблеми із здоровʼям, вона не може ходити, тому жити в одному домі з невісткою, яка її, мʼяко кажучи, не любить, бабусі було дуже не комфортно.
Лариса Федорівна з радістю погодилася переїхати з свого великого будинку до нас в маленьку квартиру, бо відчувала, що з нами їй буде значно краще.
З появою бабусі в нашому домі стало тепліше і затишніше, наче душа з’явилася. Лариса Федорівна знає дуже багато всього, і з радістю ділиться своїми знаннями з нами.
Але нещодавно сталося те, на що аж ніяк ніхто не розраховував. В визначений час відкрили заповіт вітчима, і з’ясувалося, що все своє майно і всі статки Аркадій Петрович залишив своїй мамі.
Лариса Федорівна теж була дуже здивована, але вона відразу все оформила на мого чоловіка, щоб інші родичі не змогли ні на що претендувати, бо за той час, поки не стало її сина, вона вже зрозуміла, хто є хто.
Коли родичі чоловіка – мама, сестра і брат зрозуміли, що багатство сплило від них і вони залишаються без нічого, вони стали з нами судитися, але нічого не виграли.
Бабуся з нами прожила ще три роки, а коли її не стало, ми розбирали її речі, і випадково натрапили на лист Аркадія Петровича.
Він написав своїй мамі, що коли його не стане, він радить їй бути з Юрієм, бо впевнений, що саме він виріс гідною людиною. Також вітчим просив пробачення за те, що не зміг так само гідно виховати і своїх рідних дітей, для яких головне в житті – це гроші, а людяність десь на останньому місці.
Брат мого чоловіка розлучився, його дружина відсудила в нього квартиру, і він був змушений повернутися до мами.
Подібна доля спіткала і сестру. Ольга теж розлучилася з чоловіком, грошей у них немає, і тепер вони всі дружно чекають, що їх старший брат їм допоможе.
А я кажу, що нічого Юрій своїм родичам не винний. У них був шанс стати спадкоємцями, але вони його втратили. Ну хіба не так?