Марія Іванівна зі своєю невісткою Ганною, з самого ранку крутилися на кухні. Вони понаготовували різних страв, накрили стіл. А як же ж?! Сьогодні у Марії Іванівни був день народження. Після обіду почали сходитися гості, вітали іменинницю, дарували подарунки. Коли всі сіли за стіл, пішли тости, розмови, веселощі. – Попрошу хвилинку уваги!

Марія Іванівна зі своєю невісткою Ганною, з самого ранку крутилися на кухні. Вони понаготовували різних страв, накрили стіл. А як же ж?! Сьогодні у Марії Іванівни був день народження. Після обіду почали сходитися гості, вітали іменинницю, дарували подарунки. Коли всі сіли за стіл, пішли тости, розмови, веселощі. – Попрошу хвилинку уваги! – несподівано слово взяла Ганна. – Марія Іванівно, ви звичайно вибачте, але я повинна вам дещо сказати! Гості затихли і перевели свою увагу на Ганну. Але ніхто з присутніх, навіть уявити не міг, що зібралася сказати невістка.

Марія Іванівна завжди вважала, що у її будинку все має бути за її правилами. Вона любила збирати сім’ю за великим столом, особливо у свій День народження. Щороку збиралися син Павло з дружиною Ганною, онука Катя, сестра Валентина та ще кілька родичів. Марія готувалася до свята заздалегідь: меню складала сама, кожному гостю призначала місце, а невістці діставалася найбільш клопітка роль – допомагати на кухні і стежити, щоб у всіх були повні тарілки.

Ганна звикла до таких сімейних зборів, але щоразу поверталася додому з почуттям втоми та легкої образи. Марія Іванівна не втрачала нагоди зробити зауваження: то салат не так накришила, то скатертина не ідеально випрасувана, то внучка занадто довго сидить за телефоном. Павло намагався не втручатися, жартував чи йшов до магазину, аби не потрапляти під гарячу руку матері.

На цей раз Ганна теж вирішила не сперечатися, їй здавалося, що так все пройде спокійніше. Вона заздалегідь купила подарунок, допомогла свекрусі з готуванням, навіть спекла її улюблений торт. Але з самого ранку іменинниця була незадоволена.

– Ганно, ти знову поставила чашки не в ту шафку, – бурчала Марія Іванівна, переставляючи посуд. – Я вже сто разів говорила, де що лежить.

– Добре, Марія Іванівно, більше не переплутаю, – спокійно відповіла Ганна, хоч усередині закипало роздратування.

– І торт твій гарний, звичайно, але крем рідкуватий, – продовжувала свекруха. – Наступного разу краще роби за рецептом, який я тобі давала.

– Обов’язково, – посміхнулася Ганна, стиснувши зуби.

Гості почали збиратися ближче до обіду. Павло допомагав накривати стіл, Катя грала, а Марія Іванівна контролювала процес, не забуваючи робити зауваження невістці.

– Ганно, ти забула покласти вилки на стіл, – нагадала вона.

Ганна мовчки виправила, але помітила, що Валентина та ще пара гостей переглянулися, посміхнувшись. Видно було, що всі звикли до такого стилю спілкування у будинку Марії Іванівни. Тільки Павло вдавав, що нічого не чує.

Свято почалося, але напруга в повітрі відчувалася з першої хвилини.

Марія Іванівна сиділа на чолі стола, як справжня господиня, приймаючи вітання та подарунки. Гості намагалися підтримувати розмову, але за кожним тостом та анекдотом відчувалося напруження. Ганна посміхалася, підливала напої, прибирала зі столу, але кожен її крок супроводжувався коментарями свекрухи.

– Ганно, ну ти хоч хліб наріж акуратніше, а то шматки як цегла, – голосно зауважила Марія Іванівна, спеціально, щоб усі почули.

– Звичайно, – стримано відповіла Ганна, хоча хотілося кинути хлібницю та піти.

– Катю, не сиди так близько до телевізора, – додала Марія Іванівна, – бо зір зіпсуєш, як мама.

Гості переглядалися, хтось намагався пожартувати, але атмосфера ставала все більш натягнутою. Павло, помітивши, що Ганна ось-ось не витримає, спробував відволікти матір:

– Мамо, розкажи краще, якусь історію зі своєї молодості, – запропонував він.

– Ой, та що розповідати, – відмахнулась Марія. – Краще б твоя дружина навчилася готувати, як я замолоду.

Ганна відчула, що більше не може мовчати. Вона встала, взяла зі столу серветку і спокійно, але голосно сказала:

– Марія Іванівно, ви щороку влаштовуєте це свято, і щороку ображаєте мене при всіх. Я стараюся, допомагаю, готую, але все одно чую лише докори. Може, годі вже робити з мене посміховисько перед гостями?

За столом повисла тиша. Катя здивовано подивилася на матір, Павло застиг із чаркою в руці. Марія Іванівна почервоніла і спробувала відбутися жартами:

– Та що ти, Ганно, я ж по-доброму, для порядку.

– Ні, не по-доброму, – не відступала Ганна. – Ви просто звикли, що вам усі підкоряються. Але я не зобов’язана закривати очі на це тільки тому, що одружилася з вашим сином.

Гості зашепотілися, хтось тихо посміхнувся, хтось розплющив очі. Марія вперше за багато років не знала, що відповісти. Павло спробував згладити ситуацію:

– Ганно, ну що ти, свято ж…

– Нехай буде свято, – зупинила його Ганна. – Тільки без мене.

Вона вийшла з кімнати, залишивши всіх здивовано сидіти. Марія Іванівна сиділа, не в змозі повірити, що невістка наважилася їй суперечити.

У вітальні повисла незграбна тиша. Гості відводили очі, хтось вийшов на балкон, хтось раптом згадав, що треба терміново зателефонувати. Павло сидів, дивлячись у порожню тарілку, а Марія вперше за всі роки відчула себе не господаркою становища, а винною в сварці.

– Ну і характер у тебе, Марія , – тихо зауважила сестра Валентина, наливаючи собі компот. – Не думала, що Ганна колись тобі відповість.

– Та що ви всі, – спробувала виправдатися Марія Іванівна. – Я ж хотіла якнайкраще. Порядок має бути в будинку!

– Порядок – це добре, – втрутився хтось із гостей, – але повага у сім’ї теж потрібна. Адже Ганна старалася для тебе. Он який стіл приготувала!

Марія хотіла заперечити, але слова застрягли десь в середині. Вона раптом згадала, як сама колись ледве витримувала зауваження своєї свекрухи і присягалася, що ніколи не буде такою. А тепер ось – вся родина у напрузі, свято зіпсоване.

Павло підвівся і пішов шукати дружину. Він знайшов Ганну на кухні – вона стояла біля вікна, витираючи сльози.

– Ганно, ну не плач, – тихо сказав він. – Мама, звичайно, перегинає, але вона не зі зла.

– Мені все одно, – схлипнула Ганна. – Я більше не можу.

– Я поговорю з нею, – пообіцяв Павло, але сам не вірив, що це щось змінить.

Коли вони повернулися до кімнати, Марія Іванівна вже намагалася поводитись, як ні в чому не бувало.

Ганна сіла на край дивана, не торкаючись їжі, Павло сів поруч.

– Ну що, всі задоволені? – різко сказала вона.

– Свято зіпсоване не через мене, – спокійно відповіла Ганна. – Просто, може, настав час задуматися, чому у вашому будинку ніхто не почувається бажаним гостем.

Гості почали збиратися додому раніше, ніж звичайно, навіть не стали чекати чаю.

Коли за гостями зачинилися двері, Марія Іванівна довго сиділа в тиші, дивлячись на залишки святкового столу.

Павло з Ганною збиралися мовчки. Ганна швидко переодяглася, допомогла дочці зібрати іграшки і вийшла в коридор, навіть не попрощавшись.

– Мамо, якщо ти не змінишся, ми більше не приїжджатимемо. Я втомився дивитися, як ти ображаєш мою дружину.

Марія хотіла відповісти, але не знайшла слів.

Увечері Марія Іванівна спробувала зателефонувати до сина, але той не взяв слухавку. Повідомлення, відправлене Ганні, залишилося без відповіді.

Марія намагалася виправдатися перед собою: мовляв, вона все робила заради порядку, заради сім’ї, заради того, щоб усім було добре. Але з кожним днем ​​самотність ставала все відчутнішою. Вона дивилася на фотографії, де всі посміхаються, і думала, що тепер ці посмішки є лише спогадом.

P.S. Спочатку Марія намагалася переконати себе, що все це просто випадковість, що невістка охолоне і все забудеться, але на душі було тривожно. Минув рік і наступний День народження Марія зустріла одна. Ніхто не зателефонував, не прийшов, не надіслав навіть листівки, тільки син написав коротке вітальне повідомлення. Марія сердилась на невістку, на сина, на всіх, хто не зрозумів її «правильного» порядку. Образа і самотність стали її єдиними супутниками.