– Сергій – мій шкільний друг, і я мушу йому допомогти! – Правильною дорогою йдеш, дорогий товаришу – це твій друг! Ключове слово тут – твій! А квартира, якщо ти пам’ятаєш – моя, і вони мені тут зовсім не потрібні! – Гаркнула дружина
– До нас їдуть Борисови! – повідомив Костя за вечерею.
– У сенсі – їдуть? А в нас ніяких дат, начебто, не намічається! – Здивувалася Оля.
– Їм нема де жити!
– А до того де вони жили? На смітнику – у коробці з-під телевізора?
– Їх вигнав господар!
– І що? Нехай винаймуть інше житло – цього зараз, як бруду! І це зовсім не привід, щоб тягнути цих двох ледарів до нас! Ти ще безхатьків приведи – їм теж ніде жити!
– У Кості з Оленою немає грошей!
– Тобто у них немає не лише житла, а ще й грошей? Я вірно розумію?
– Так, ти розумниця і все правильно розумієш!
– Отже, ти збираєшся поселити у нас «солодку парочку», яка збирається жити тут на всьому готовому?
– Але ж це – всього на тиждень! А потім вони з’їдуть.
– А чому вони одразу не можуть винайняти житло? І хто забезпечуватиме їм проживання тут цілий тиждень? Прибирати, готувати? У жебраків прислуги немає! І у нас – не готель! А я – не покоївка!
– Ну, гаразд тобі! – Костик спробував відновити втрачений домашній спокій, щоб подрімати після смачної вечері, як завжди робив.
– Ти мені тут не лагоди! – не витримала Оля. – У мене вже все давно налагоджено! Чому б мене не спитати, що я думаю з цього приводу?
– Та тому, що ти не погодишся! А це – мій шкільний друг, і я мушу йому допомогти!
– Правильною дорогою йдеш, дорогий товаришу – це твій друг! Ключове слово тут – твій! А квартира, якщо ти пам’ятаєш – моя, і вони тут мені на хрін не здалися!
– Олечко, але ж я вже їм пообіцяв!
– А як ти міг розпорядитись чужим майном без згоди господаря?
– Але ж у мене немає свого майна, як ти справедливо помітила. А якби було, я обов’язково б ним поділився! І що – невже так важко потерпіти тиждень?
– Не важко: я можу й місяць потерпіти, якщо треба. Але навіщо? Щоб мати пристойний вигляд перед цими халявниками Борисовими? Які на День народження дарують мені непотрібні речі?
Все було так, дружина мала рацію. І квартира була Ольжина – вона дісталася дівчині ще до весілля. І Борисови, справді, були не дуже.
Але ж це – друг дитинства, братан! Ну, як йому не допомогти?
Та й обіцяв, начебто. А чоловік сказав – чоловік зробив!
А Олька – баба добра – потерпить, пробачить, як завжди було до цього! Вона ж його кохає! Та й працює вона всього по пів дня, тому і по господарству встигатиме!
Дітей у них наразі немає. А з рештою – вона впорається!
І, в обумовлений час, у квартиру заїхали Борисови, й почали жити-поживати.
Чужа людина в будинку – завжди неприємно. Це – чужі звички, не завжди зрозумілий ритм життя і така сама поведінка.
Навіщо, наприклад, із завзятістю божевільного, заварювати чай у кухлі, якщо для цього є заварний чайник?
І заварювати не для одного себе – це, хоча б, зрозуміло. А для всіх: ось, беріть – я заварив свіженький!
– Але чому в кухлі, Сергію?
– А мені так зручно! І я вдома завжди так роблю!
– А нам так не зручно. І ти ж – не вдома, любий мій!
Але це ще були дрібниці, порівняно з подальшими витівками.
Виявилося, що Оленка не збирається готувати.
– Як так – не збираєшся? – Здивувалася Оля.
– Так! – спокійно пояснила Олена. – Я в чужому холодильнику нишпорити не буду! Ти ж тут господиня!
– Добре! – Погодилася Оля роздратовано. – Купи свій холодильник – потім заберете! І нишпор там на здоров’я!
– Ти ж знаєш, що ми не маємо грошей! Тому й із квартири виперли!
– І що ти мені пропонуєш? Давай – накидай варіанти!
– Грошей у вас нема, готувати ти не хочеш. Виходить, що ми маємо? Що ми повинні вас годувати за власний кошт цілий тиждень? Так я розумію?
– Ну, я не знаю! – Зам’ялася Оленка.
– Добре – нехай твій чоловік готує – все одно він сидить удома. Він зможе залізти в холодильник – вчора ж він обнишпорив всі шафки в пошуках какао! Тому комплекси з цього приводу у нього відсутні!
– Він не вміє! І, взагалі, Костик обіцяв, що ми можемо тут спокійно перекантуватися тиждень-другий!
– Так, саме перекантуватися! Ось і кантуйтесь собі на здоров’я. Але ж ви намагаєтеся сісти мені на шию і поїхати! Обіцяв Костик, а коритися мені! – не вибирала виразів Оля.
Але це ніякої дії не мало – ніхто готувати й не збирався.
Ну, і дідько з вами – тиждень потерплю! – Вирішила для себе добра дівчина. – Господь терпів і нам велів!
Але з’явилися речі, суттєвіші, ніж кухоль та їжа – Костик довго займав туалет.
– Люблю, чи знаєте, читати!
– А чому саме там? Що в іншому місці не читається? – намагалася досягти адекватної відповіді Оля.
– Я так звик! – Просто пояснив чоловік, беручи з полиці томик Драйзера і йдучи в поєднаний санвузол.
– Ні, ти читай у туалеті, але тільки в себе вдома, любий! Де в тебе все своє, як то кажуть: і книги, і трон.
А Оля потім віднесла Драйзера на смітник, бо не відомо ще, якими руками він перевертав сторінки.
І не тільки Драйзера, а ще кілька книг – вони лежали стосом на тумбочці біля ліжка в спальні: звичайно ж, Сергій і Олена оселилися в кімнаті з ліжком.
– Дякую ще, що ці книги на полицю не поставили. І це було не лише окупацією, Олі стало ще й гидко.
– А Костя поводився, як ні в чому не бувало, бо це ж друг дитинства!
– А ці – щирі розмови за смачною вечерею і спогади, що хвилюють душу, чим не привід для позитивних емоцій?
– А якщо ще взяти пінного, та під спортивні події… Взагалі, краса, що таке! Ось для чого варто жити!
– Це ж не туалет за гостями відтирати! І не варити після роботи каструлю борщу!
– І чому друган не взяв із собою рушники? А його фіфа – засоби гігієни?
– І чому б трохи не попрацювати, а не стирчати усі дні вдома?
– Тільки не треба говорити, що це – робота віддалено: це – чистої води «розвага». Тож звідки візьмуться гроші?
– Так, їх немає, але не настільки ж – решта якось тримається. Адже на манікюр та вії вистачило! Це ж – повний відстій, як каже молодь!
Запитань було безліч. А відповідей – нуль цілих, нуль десятих.
– І якого дідька все це терпіти? Їй це треба, чи що?
І Оля почала дивитися на Костика зовсім іншими очима: адже він вибрав не її, а мав вибрати її.
І забезпечувати спокій та комфорт саме їй – коханій, як вона думала, дружині. Яка вже три роки ділить із ним і горе, і радість.
І збиралася робити це й надалі, якби не цей прикрий епізод. А може, і не епізод зовсім, а деяка значна і не дуже приємна подія, яка змусила подивитися на зовсім по-іншому.
Адже чоловік обрав не її, а пару якихось недоумків, які не вміють навіть змивати за собою в туалеті.
Через тиждень пара несподівано з’їхала, залишивши по собі повний безлад.
– Поїхали до Вадика! – повідомив Сергій. Вадик був їхнім третім шкільним другом. А чоловіча дружба – святе. І справжні чоловіки – в курсі!
– Перекантуєтесь? – єхидно поцікавилась Оля.
– Ага! – не помітив іронії чоловік. – Перший час!
-Ну, що ж – нехай і Вадик відгребе «на повну!» – Мстиво подумала Оля.
А ввечері завела розмову на тему, яка стала турбувати дівчину останнім часом.
– Ну, що – я погодилася дати притулок твоїм друзям – тепер твоя черга! – Пам’ятаєш, ти сказав, що з задоволенням допоміг би, якби в тебе було якесь майно?
– Але ж у мене немає ніякого майна! Як же я допоможу?
– Як це немає? Ти маєш автомобіль! А це – рухоме майно! Адже машина записана на тебе? От і добре!
Костя напружився: що це дружина задумала? Останнім часом Оля поводилася незвично. А вона несподівано продовжила:
– Тому ти маєш написати довіреність на місяць на мого брата – він мріє покататися на такій крутій іномарці. А якщо простіше – він потаксує на ній, бо знову орендувати в нього грошей уже немає!
– Але ж він її відразу роздовбає! Тому що він у тебе – рідкісний роздовбай!
– А ось бруду не треба! Ти ж сказав, що із задоволенням поділишся майном. А людина, особливо чоловік, повинна відповідати за свої слова та вчинки. Тому поділися!
– Що я амеба, щоб ділитися? – раптом верескливо закричав Костя, згадавши шкільні уроки біології.
І це було настільки несподівано та несправедливо, що Оля не витримала.
– Ти не амеба, – крижаним тоном промовила дівчина, – ти – набагато гірше. Ти – безмозка та жадібна інфузорія, з якою я живу стільки років!
– Це ти через твого братика, чи що? – щиро здивувався Костя. – Образилася за роздовбая?
– Але ж квартиру нам майже роздовбали! І це чомусь тебе не напружує!
– Тож відновімо справедливість – ти даєш братові машину. А я заплющу очі на бардак, який тут влаштувала твоя «солодка парочка». І буде один – один! Ну як?
Те, що пропонувала дружина, було справедливим. І вона знову мала рацію! Вкотре!
Але машину було дуже шкода. І набагато більше, аніж квартиру.
Напевно, тому, що на авто Кості довелося довго збирати гроші, а квартира йому дісталася даремно – на додачу з дружиною.
Тому вважалася умовно чужою. А чужого не шкода …
– Ну що? Згоден? – Спокійно продовжила дівчина, яка вирішила йти до кінця. – А то я маю альтернативний варіант – ти вирушаєш за місцем реєстрації – до матусі.
Його – і до мами? А він уже тут і ямку на дивані пролежав!
Але віддати машину, навіть на тиждень, було вище його сил.
Чоловік скривджено сопів, не в змозі зробити цей найважчий вибір.
– Сам упораєшся, чи піддати весло? – Запропонувала Оля.
І Костя пішов, бо він знову вибрав не її! А якусь купу заліза!
– Ну, що – значить так тому і бути! – вирішила дівчина. – Розлучатимуся!
– Посиджу тиждень у мами, та піду миритися! – так думав чоловік. – Куди вона від мене подінеться!
Які різні прагнення та цілі! І хто б міг подумати? Адже вони, донедавна, були одним цілим. Так їм принаймні здавалося.
Але виявилось, що все трохи не так, як здається. Оля дійсно подала на розлучення, попри всі умовляння Костянтина.
Вона не уявляла подальшого життя з чоловіком, якому на неї було байдуже. А як діти будуть? Ні – цього вона не могла собі дозволити з цією людиною, бо він ненадійний! І цим все сказано…
Як ви вважаєте, слушно вчинила Ольга, чи перегнула палицю? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.