Володю, а що таке дрес-код, про що вона говорить? – глянула я на невістку, яка прийшла мене на свій день народження запросити, і запитально звернулася до сина. Поки Володимир думав, як правильніше мені відповісти, невістка не втрималася і ще раз повторила: – Галино Олексіївно, іншими словами я прошу вас прийти в синій сукні, бо у мене свято буде в волошково-синіх тонах. – А якщо у мене немає такої сукні? – запитала я. – Тоді або купіть, або не приходіть, але свято мені псувати точно не треба, – спокійно заявила Тетяна
– Володю, а що таке дрес-код, про що вона говорить? – глянула я на невістку, яка прийшла мене на свій день народження запросити, і запитально звернулася до сина.
Поки Володимир думав, як правильніше мені відповісти, невістка не втрималася і ще раз повторила:
– Галино Олексіївно, іншими словами я прошу вас прийти в синій сукні, бо у мене свято буде в волошково-синіх тонах.
– А якщо у мене немає такої сукні? – запитала я.
– Тоді або купіть, або не приходіть, але свято мені псувати точно не треба, – спокійно заявила Тетяна.
Від такої люб’язної відповіді мені наче мову взяло, я навіть не знала, що на таке запрошення маю відповісти.
Я і до цього не мала особливо теплих почуттів до невістки, а після цього випадку я зрозуміла, що таки не помилилася, і просто перестала з нею спілкуватися. На її свято я принципово не пішла, не через сукню, а через те, що не хотіла.
Коли мій син Володимир зібрався одружуватися, я дуже зраділа, бо йому на той час вже 30 років минуло, і я хвилювалася, чи матиму внуків.
Тож коли він повідомив, що має наречену, я щиро тішилася, думала, що невістка мені донькою стане, принаймні я на таке розраховувала.
Але вже при першій зустрічі я зрозуміла, що обраниця мого сина не налаштована на конструктивний діалог, поводила себе вод дуже зверхньо, розповідала яка вона освічена і крута. А на мене, людину з середньоспеціальною освітою технікуму вона дивилася звисока, мовляв, про що з вами можна говорити.
Потім цей її ювілей і дрес-код, який особисто став для мене останньою краплею. З сином я спілкувалася, а невістку бачити не хотіла.
Народилася онучка, я поїхала на хрестини в церкву, а в ресторан мене не закликали, пішли вони туди лише з хресними батьками, так би мовити, самі молоді.
Батьків невістки теж не було, бо вони живуть далеко. Але ж я живу близько, поруч, як не запросити рідну бабусю на святкування? До того ж, я дорогий подарунок зробила – купила коляску за 20 тисяч гривень.
Одним словом, і це я пережила. Минуло кілька місяців, і невістка сама стала шукати зустрічей зі мною – то до мене в гості з дитиною приїжджає, то до себе кличе.
– Вибачте, Галино Олексіївно, що я так себе поводила. Я все зрозуміла лише тоді, коли сама мамою стала,– так улесливо каже, а очі бігають, бачу, що не щиро.
Я відразу відчула, що щось тут не так, і що їй щось від мене треба. І я була права.
З’ясувалося, що невістці шеф на роботу запропонував виходити, пообіцяв підвищення, і вона загорілася цією пропозицією. Тетяна справжня кар’єристка, готова залишити немовля, аби будувати карʼєру.
На няню вона лишати дитину не хоче – не довіряє. Син мій теж працює зранку до ночі. Батьки її живуть далеко, і не можуть приїхати допомогти.
Тут Тетяна про мене і згадала, бо ж розуміє, що ніхто краще за рідну бабусю за дитиною не пригляне.
Невістка мене дуже просить, щоб я погодилася хоч по пів дня сидіти з онукою.
Але все не так просто. Я ж ще працюю, післяобіду, правда, але ж я старша людина, і я втомлююся – не знаю, чи я зможу в такому ритмі довго протягнути – пів дня з малою дитиною, а пів дня з шваброю у торговому центрі.
До того ж, я впевнена, що якщо погоджуся, то з Тетяниним характером моя доброта мені боком вилізе. Вона точно знайде, що не так, ще й я винна буду.
Син теж просить мене, щоб я погодилася, каже, що я їм би дуже допомогла таким чином.
А я сумніваюся, не знаю, що мені робити. А як би ви вчинили на моєму місці? Що порадите?