– Що з тобою сталося, Ксюшо? Ми завжди вважали тебе доброю, турботливою дівчинкою. А ти

По суботах Ксенія терпіти не могла вставати рано. Заслужений відпочинок після виснажливого трудового тижня хотілося провести, загорнувшись у теплу ковдру і насолоджуючись спокоєм. Однак телефон безжально завібрував на приліжковій тумбі, вириваючи її з обіймів солодкого сну.

– Що ще за напасть? – пробурмотіла вона, нишпорячи рукою по тумбочці в пошуках мобільника.

Повідомлення від свекрухи змусило Ксенію різко випростатися на ліжку:

“Ксюшенько, до вас на тиждень нагряне Віталіна з Артемом і дітьми. Приготуй що-небудь смачне. І купи фруктів. Племінники обожнюють полуницю. Цілую”.

Ксенія перечитала текст тричі. Віталіна – рідна сестра свекрухи Раїси Петрівни. Абсолютно незнайома їй жінка разом із чоловіком і двома підлітками-близнюками збиралася погостювати в них цілий тиждень. І ніхто навіть не спромігся запитати їхнього з Антоном дозволу.

– Антоне, прокидайся. – Ксенія легенько потрясла чоловіка за плече. – Твоя мама знову вирішила все за нас.

Антон відкрив одне око.

– Що сталося?

– Віталіна з родиною їдуть до нас на тиждень. Твоя мама вже розпорядилася, щоб я їх зустріла і нагодувала.

Антон сів на ліжку, розтираючи обличчя долонями.

– Тільки цього не вистачало. Я ж попереджав, що ми самі вирішуємо, кого запрошувати.

Ксенія невесело хмикнула. За три роки шлюбу вона звикла до того, що родичі чоловіка сприймали їхню квартиру як своєрідний безплатний готель із повним обслуговуванням. Двоюрідні брати Антона заявлялися без попередження. Його тітка Зінаїда Петрівна “забігала на хвилинку” і залишалася до вечора, вимагаючи обіду і вечері. Племінниця Свєточка регулярно ночувала у них, коли її батьки вирушали розважатися.

І щоразу Ксенія слухняно готувала, прала, прибирала і посміхалася. А Антон тільки розводив руками – мовляв, це ж рідня, нічого не поробиш.

– Треба сходити в магазин, – зітхнула Ксенія, вибираючись із ліжка.

Антон притягнув дружину до себе.

– Слухай, може, час припинити це неподобство? Давай відмовимося. Скажемо, що в нас ремонт або стався потоп.

Ксенія сумно посміхнулася. Антон часто говорив правильні речі, але далі слів справа ніколи не доходила. Коли з’являлися непрохані гості, він першим біг обіймати родичів і пропонувати їм чаювання.

– Сьогодні ввечері вони приїжджають?

– Мама не уточнила. Треба дізнатися.

Ксенія мовчки попрямувала до ванної. Під теплими струменями води в голові крутилися думки про майбутній тиждень. Готування на шість осіб замість двох. Постійний шум. Повна відсутність особистого простору. І все це в їхній орендованій двокімнатній квартирі, за яку вони ледь встигали платити орендну плату.

Після душу Ксенія вирішила перевірити сімейний бюджет. Відкривши таблицю витрат на ноутбуці, вона з жахом виявила, що за останні три місяці витрати на продукти майже подвоїлися.

– Антоне, ти не повіриш. – Ксенія повернула екран до чоловіка, який якраз увійшов на кухню. – Ми за останній квартал витратили на їжу більше, ніж на оренду!

Антон присвиснув, розглядаючи цифри.

– Не може бути.

– Ще як може. І знаєш чому? Тому що годуємо всю твою рідню. Пам’ятаєш, як твій братик Льошка приходив із друзями дивитися футбол? Три піци, два кілограми шашлику. І все за наш рахунок.

Антон опустив погляд.

– Ну, незручно було з них гроші брати.

– А тітка Зіна взагалі щотижня заглядає на обід. І завжди “випадково” в той час, коли я готую. – Ксенія закрила ноутбук. – Знаєш що? З мене досить.

– Що ти пропонуєш? – насторожився Антон.

– Нічого особливого. Просто перестати бути безкоштовною їдальнею. Якщо твої родичі хочуть зупинитися в нас – будь ласка. Але нехай самі дбають про себе.

Антон невпевнено похитав головою.

– Не знаю, Ксюш. Якось незручно…

– А мені зручно працювати на двох роботах, щоб прогодувати твою рідню?

Телефон Антона вибухнув дзвінком. Раїса Петрівна повідомила, що Віталіна з сім’єю нагрянуть сьогодні о шостій вечора. І щоб Ксюша неодмінно приготувала борщ – Артем його обожнює.

– Звичайно, мамо, – Антон кинув винуватий погляд на дружину і завершив розмову.

– Я нічого не буду готувати, – схрестила руки на грудях Ксенія. – Досить. Нехай самі про себе піклуються.

– Ксюш…

– Ні, Антоне. Або ти на моєму боці, або я вирушаю до батьків на тиждень, а ти сам розважай своїх гостей.

О шостій годині Ксенія навмисне влаштувалася з книжкою в спальні. З кухні не долинало жодного апетитного аромату. Холодильник був порожній – Ксенія навмисно не ходила в магазин. Антон неспокійно ходив передпокоєм, періодично поглядаючи на годинник.

Дзвінок у двері пролунав рівно о шостій. Ксенія чула, як чоловік відчинив двері, як застукали валізи в передпокої, як зазвучали незнайомі голоси. Вона знехотя вийшла зі спальні.

У передпокої стояли четверо: повна жінка років п’ятдесяти з фарбованим рудим волоссям, лисіючий чоловік приблизно такого самого віку і двоє підлітків – хлопчик і дівчинка близько п’ятнадцяти років.

– А ось і наша господиня! – розплилася в усмішці жінка. – Ксюшенько, люба! Я Віталіна, а це мій чоловік Артем і наші дітки – Кирило і Карина. Ми бачилися давно, ти, напевно, навіть не впізнаєш нас.

Ксенія видавила натягнуту посмішку і потиснула простягнуту руку.

– Проходьте.

– З дороги так зголодніли! – Віталіна відразу попрямувала на кухню. – Раєчка казала, ти чудово готуєш. Особливо борщ.

Антон кинув на дружину переляканий погляд. Ксенія мовчки знизала плечима.

За хвилину з кухні пролунав обурений вигук. Віталіна стояла перед відчиненим холодильником, у якому самотньо лежала пачка масла, пакет молока і кілька яєць.

– Щось у вас занадто бідно? А де м’ясо, де ікра? – Віталіна обернулася до Ксенії зі щирим здивуванням. – Дорогі господарі, ми зовсім не очікували такої зустрічі!

Ксенія байдуже знизала плечима і пройшла у вітальню. Вона спокійно опустилася на диван, взяла пульт і ввімкнула телевізор. На екрані замиготіли кадри нового серіалу, який вона давно хотіла подивитися.

Віталіна застигла з відкритим ротом. Підлітки переглянулися. Артем насупився.

– Ксюшо, що ти робиш? – Антон нервово переминався з ноги на ногу в дверному отворі.

– Дивлюся серіал, – незворушно відповіла Ксенія, не відриваючи погляду від екрана.

– А як же вечеря? – Віталіна сплеснула руками. – Діти голодні! Ми їхали п’ять годин!

– Цілодобовий магазин за рогом, – Ксенія зробила звук телевізора голоснішим.

Віталіна схопилася за серце.

– Антоне! Ти бачиш, як твоя дружина з нами поводиться? Яке це ставлення до родичів?

Антон безпорадно розвів руками.

– Ксюш, може все-таки що-небудь приготуєш? Людям же треба поїсти…

– Замовте доставку, – відрізала Ксенія.

– Це просто неймовірно! – Віталіна вихопила телефон. – Я негайно телефоную Раєчці!

Підлітки мовчки спостерігали за тим, що відбувається. Артем підійшов до Антона і поплескав його по плечу.

– Слухай, може, сходимо, купимо що-небудь на вечерю?

– Чесно кажучи, я в шоці від поведінки моєї дружини. До останнього думав, що вона одумається, – Антон кинув роздратований погляд на Ксенію. – Не розумію, що на неї найшло.

– Раєчко, ти уявляєш! – голос Віталіни дзвенів від обурення. – Ми приїхали, а нас ніхто навіть не думає годувати! У холодильнику порожньо! Твоя невістка розвалилася перед телевізором, а ми стоїмо голодні! Так-так, приїжджай швидше!

Ксенія і бровою не повела. Вона знала, що зараз почнеться справжній скандал, але вирішила йти до кінця.

– Ксюшо, це переходить усі межі! – Антон підійшов до дивана. – Припини поводитися, як примхливе дівчисько!

Ксенія повільно повернула голову.

– Я? Примхлива? – у її голосі задзвенів метал. – А як назвати поведінку твоїх родичів, які вважають мій дім безкоштовним готелем із рестораном?

– Але вони ж сім’я! – випалив Антон.

– От і дбай про свою сім’ю сам, – відрізала Ксенія.

Віталіна підійшла до дивана і нависла над Ксенією.

– Я завжди казала Раєчці, що ти не любиш нашу родину! Тепер бачу, що мала рацію. Яка байдужа, черства жінка! Антоне, як ти живеш із такою егоїсткою?

Карина і Кирило ніяково переминалися в передпокої.

– Мамо, може, в кафе сходимо? – невпевнено запропонувала дівчинка.

– Нікуди ми не підемо! – відрізала Віталіна. – Нехай ця… господиня виявить елементарну повагу!

Через тридцять хвилин безперервних голосінь Віталіни у двері подзвонили. На порозі стояла Раїса Петрівна. Її зазвичай привітне обличчя було перекошене від гніву.

– Що тут відбувається? – з порога почала свекруха. – Антон! Ксенія! Як ви могли так зустріти рідних людей?

– Раїсо! – Віталіна кинулася обіймати сестру. – Ти не уявляєш, як нас тут принизили!

Раїса Петрівна суворо подивилася на Ксенію.

– Що з тобою сталося, Ксюшо? Ми завжди вважали тебе доброю, турботливою дівчинкою. А ти…

Ксенія мовчки встала і вийшла на кухню. За хвилину вона повернулася з папкою в руках.

– Ось, – вона кинула на журнальний столик стопку роздрукованих документів. – Погляньте.

Раїса Петрівна зі здивуванням узяла верхній аркуш.

– Що це за папери?

– Детальне зведення всіх витрат на ваших родичів за останні три місяці, – упевнено сказала Ксенія. – Сорок вісім тисяч шістсот гривень пішло тільки на їжу, без урахування комунальних платежів.

У кімнаті запанувала гнітюча тиша. Раїса Петрівна не поспішаючи перегортала сторінки, де було детально описано покупки і суми.

– Ці кошти можна було спрямувати на справді важливі потреби, – продовжила Ксенія. – Наприклад, на лікування зубів або придбання нового зимового одягу. Але натомість ми годуємо людей, які навіть елементарної вдячності не виявляють.

– Яка меркантильність! – першою порушила мовчання Раїса Петрівна. – Рахувати гроші в сімейному колі! Як тобі не соромно, Ксеніє!

– Мені? – брови Ксенії здивовано піднялися. – А вам не соромно надсилати до нас усіх своїх рідних? Чому б вам самим їх не забезпечувати і не розважати?

– Ти що, думаєш, ніби ми живемо за ваш рахунок? – обличчя Віталіни почервоніло плямами.

– Я не вважаю, я прямо кажу про це, – відрізала Ксенія.

– Ксюша! – Антон схопив її за руку. – Припини! Ти принижуєш мою сім’ю!

Ксенія різко вивільнила руку.

– А хто принижує мене? Хто зробив із мене безкоштовну кухарку і домробітницю? Ти ж сам постійно скаржився, що вони занадто часто навідуються! Чому тепер мовчиш?

Вона кинула погляд спочатку на чоловіка, потім на свекруху.

– Знаєте що? Досить. Я більше не збираюся терпіти таке ставлення.

Ксенія рішуче попрямувала до спальні. Раїса Петрівна і Віталіна обмінялися розгубленими поглядами. Антон побіг слідом за дружиною.

– Ксюшо, що ти робиш?

Ксенія діставала з шафи валізу.

– Йду. Ти вже зробив свій вибір, Антоне.

– Який вибір?

– Між мною і своєю сім’єю. І ти вибрав їх.

Ксенія квапливо складала речі у валізу, абсолютно не піклуючись про порядок.

– Почекай, давай все обговоримо, – Антон спробував зупинити її.

– Ми три роки вели ці розмови, – Ксенія зачинила валізу. – Ти завжди на словах погоджувався зі мною, а на ділі потурав їм. Я втомилася бути зручною для всіх.

У дверях спальні з’явилася Раїса Петрівна.

– Ксюшенько, заспокойся, – її тон раптово став м’яким. – Ми все зрозуміли. Ти втомилася. Вони можуть переїхати в готель…

– Не варто турбуватися, – Ксенія відсторонила свекруху плечем і вийшла в передпокій із валізою.

Усі мовчки спостерігали, як вона одягає куртку і взуття.

– А як же квартира? – вирвалося у свекрухи. – Хто оплачуватиме оренду?

– Нехай Антон вирішує це питання, – Ксенія кинула ключі на тумбочку біля входу. – Без мого заробітку він не впорається ні з орендою, ні з вашими апетитами.

Двері зачинилися. У квартирі повисла тяжка тиша. Антон не вибіг за нею. Не спробував зупинити. Це був кінець.

Ксенія дісталася до подруги Марії в сльозах. Вона не могла повірити, що зважилася на такий крок.

– Три роки терпіла, – схлипувала Ксенія, сидячи на кухні в подруги. – Три роки була хорошою і зручною для всіх.

Марія підтримувала подругу, гладячи її по плечу.

– Ти вчинила правильно. Не можна дозволяти іншим використовувати тебе.

Усю ніч Ксенія не змикала очей. Телефон розривався від дзвінків Антона, але вона ігнорувала їх. Вранці вона прийняла рішення. Зібравшись із духом, Ксенія зателефонувала юристу.

– Доброго дня. Я хотіла б отримати консультацію щодо розлучення.