Юля завагітніла. Її чоловік Георгій всю вагітність не відходив від дружини. Він виконував усі її бажання і примхи. Нарешті настав той самий момент і Георгій відвіз Юлю в пологовий. Коли на світ зʼявилася здоровенька дочка, він полегшено зітхнув. Задоволений і радісний новоспечений татусь поїхав додому відпочивати. Наступного дня він приїхав провідати дружину з донькою

Юля завагітніла. Її чоловік Георгій всю вагітність не відходив від дружини. Він виконував усі її бажання і примхи. Нарешті настав той самий момент і Георгій відвіз Юлю в пологовий. Коли на світ зʼявилася здоровенька дочка, він полегшено зітхнув. Задоволений і радісний новоспечений татусь поїхав додому відпочивати. Наступного дня він приїхав провідати дружину з донькою. – А немає вашої дружини, – раптом заявили йому. – Не може бути! – не повірив Георгій. – Може, вона вийшла кудись? Пошукайте її! – Ні, вона пішла, ось записка, – сказала медсестра і простягла листок, складений удвічі. Георгій розгорнув його і побілів від прочитаного.

Начальник відділу продажів Георгій був не одружений, тож побачивши молоду й гарну Юлю, одразу ж закохався. Вона прийшла перший день на роботу до його відділу, він тут же ж підійшов до неї.

– Доброго ранку, колего, – сказав він з такою теплою усмішкою, що погляд Юлі мимоволі затримався на ньому.

– Доброго ранку, – відповіла вона ніжним голосом і посміхнулася у відповідь.

– Значить, беретеся до своїх обов’язків. У курс справи вас введе Оксана, вона тут старша, – він глянув у бік тієї. – Ознайомтеся з посадовою інструкцією. Бажаю удачі, сподіваюся спрацюємось.

Колеги, здебільшого жінки, з цікавістю подивилася на свого начальника, і коли він вийшов, Оксана прошепотіла Вірі:

– З якого часу наш Георгій приділяє увагу новим співробітникам? – і обидві засміялися.

Юля спочатку придивлялася. Все-таки новий колектив. Поводилася не те, щоб скромно, а тихо зайняла позицію спостерігача.

Молода дівчина, їй лише двадцять два роки, але вже з сімнадцяти років зруйнувала кілька сімей.

Примудрилася навіть навчаючись у коледжі, закрутити з викладачем набагато старшим за неї, але той першим схаменувся він і припинив зустрічі з нею, бо до його дружини дійшли чутки.

Минуло трохи часу, Георгій якось запропонував їй посидіти після роботи у кафе.

– А чому б і ні, ви мій шеф, а з шефом потрібно завжди мати гарні стосунки, налагоджувати контакти, – посміхнулася вона.

Юля посміхалася так мило і безкорисливо, він спочатку подумав, що вона жартує. Але зрадів, адже вона погодилася. Георгію було тридцять років, одружений жодного разу не був, стосунки були, але до серйозного кроку не доходили. Тому ці стосунки закрутилися швидко, він закохався, вони зустрічалися, а потім усі колеги дружно здивувалися, коли він сказав їм, що вони з Юлею запрошують їх на весілля.

Всі бажання та забаганки Юлі він виконував без жодних питань. Він навіть прийняв її умову.

– Жодних поки що дітей не плануємо, я хочу пожити для себе. Коли зрозумію, що готова стати матір’ю, скажу тобі про це. А поки, любий, ніяких пелюшок і сорочечок.

Георгій вважав, що мине трохи часу і дружина зрозуміє, що сім’я без дітей – це не сім’я. Час минав, а Юля не збиралася народжувати, і щоразу, коли він заводив розмову про дитину, різко зупиняла його.

– Любий, я ж тебе відразу попередила, і ти погодився, тому не діставай мене із дитиною. Я не готова поки що до цього кроку.

Пройшло ще трохи часу, одного разу чоловік побачив, як дружина засмучена, вийшла з ванної з тестом на вагітність у руках.

– Що, Юлю, ти вагітна?!

Вона кивнула.

А він від щастя підхопив її на руки, а вона розплакалася.

– Не хочу я народжувати, не хочу бути повною. Ти маєш зробити щось.

Але він тримав її на руках і цілував у мокрі від сліз щоки.

– Не злись, і не плач, це ж щастя. Як же ж я тебе люблю, Юлю. У нас буде дитина!

Але Юля була налаштована рішуче, сходила до лікаря і вирішила все припинити. Але Георгій вчасно прибіг до лікарні, добре, що встиг вчасно, вона ще не зайшла в кабінет. Зі сваркою вивів її на вулицю.

– Прошу тебе, Юлю! Не роби нічого, нехай народиться наша дитина. Я в усьому тобі допомагатиму. Обіцяю!

Дружина погодилася, з умовою, що міняти пелюшки, памперси не буде і ночами вставати до дитини теж. Всю вагітність дружини, він не відходив від неї, виконував усі бажання та примхи. Нарешті прийшов той момент, Георгій відвіз її до пологового будинку. Тільки коли з’явилася на світ здоровенька дочка, він полегшено зітхнув.

Задоволений та радісний новоспечений татусь поїхав додому відпочити. А наступного дня, коли він приїхав до пологового будинку провідати дружину з донькою, йому раптом видали:

– А немає вашої дружини, вона втекла, дитину залишила.

– Не може бути, – не повірив Георгій. – Може, вона вийшла кудись, пошукайте її!

– Ні, вона пішла, ось записка, – простягла йому медсестра листок, складений удвічі.

Георгій розгорнув листок і побілів.

Там було три слова: «Не шукай мене»…

Ні в офісі, ні вдома Юля не з’являлася, на дзвінки не відповідала, змінила сімку. Тільки через півтора місяці вона зателефонувала Георгію.

– Збери мої речі, приїде мій Артем і забере їх. На розлучення подавай сам, я все одно не прийду.

Про доньку навіть розмови не було, не потрібна вона їй, як і Георгій. Так і став для доньки Аліни він матір’ю та батьком. Добре, що неподалік жила його мати. Вона допомагала у всьому із донькою…

…Почувши дзвінок на телефоні, Софія відповіла. Дзвонили зі школи. Марина Сергіївна – вчителька Данила, її сина. Він навчався у другому класі.

– Негайно прийдіть до школи, ваш син тут таке влаштував! – і поклала слухавку, не вдаючись у подробиці.

Софія схопила сумку, відпросилася з роботи й побігла до школи.

– Що міг наробити Данило? Наче син мій спокійний, він росте врівноваженою дитиною, клопоту не завдає, – йшла вона швидко з такими думками в голові.

Її Данило народився всупереч усім прогнозам лікарів. Чоловік Ігор перед весіллям чесно попередив її, що він не може мати дітей, і навіть довідка була в нього. Це в Ігоря був третій шлюб.

– Ну що ж, а може, лікарі помилилися, є ж якийсь відсоток… – вона погодилася вийти заміж за нього, тому що любила, але сподівалася, якщо не буде у них дітей, можна і взяти з дитбудинку на виховання, але Ігорю поки що про це не говорила.

Ігор у першому шлюбі прожив лише пів року і пішов, звинувачуючи дружину у гулянках, це справді так і було. Друга дружина наполягла на його обстеженні, після чого пішла. Вона дуже хотіла стати матір’ю. Тому Софії він зізнався чесно.

Але попри все Софія завагітніла, вона летіла від лікаря як на крилах поділитися з чоловіком радістю. У неї на руках була довідка, що вже вісім тижнів вона вагітна.

– Ігорю, у нас радість, ось дивись, – простягла вона йому довідку, – у нас з тобою буде дитина, я ж казала, що лікарі можуть і помилятися! У нас буде малюк, я така щаслива!

Вона не чекала такої реакції від чоловіка, коли він спохмурнів.

– Радість кажеш? Чому радіти? Тому, що за живого чоловіка ти нагуляла дитину?

Через деякий час Ігор заспокоївся і ближче до вечора сказав:

– Гаразд, у сім’ї має бути дитина, хоч і чужа, – а те, що це дитина його, він і слухати не хотів.

Софія мовчала і більше не переконувала його, що лікарі можуть помилятися, бо це йому не подобалося.

Народивши сина Данила, вона заспокоїлася. А головне, що син був дуже схожий на Ігоря, але він цього не бачив. І якщо в перші місяці народження сина, батько мовчав, спостерігав за ним, навіть трохи порався з ним. Але потім знову щось на нього найшло.

Ігор знову галасував і сварився.

– Ти гуляща, мабуть вже сказала батьку своєї дитини, що в нього є син. Навіщо ти записала його на моє ім’я, щоб аліменти я платив на чужу дитину? Нехай платить той, від кого народила.

Софія плакала, благала, заспокоювала чоловіка. Але таке почало повторюватися часто. Вже й Данило підріс, бачачи усі ці сварки. А Ігор сказав синові:

– Іди до свого тата, нехай він тебе годує і одягає.

Софія зробила тест, який підтвердив, що Ігор батько Данила, але він знову галасував:

– Ти думаєш, я тобі повірю? Підкупила там усіх, але тобі це не допоможе, все одно я виведу тебе на чисту воду.

Після цього Софія забрала Данила й пішла до матері. Але й там діставав її чоловік. Тоді вона винайняла кімнату на іншому кінці міста, через деякий час він її знайшов. Вона вже подала на розлучення. Скільки їй довелося терпіти всього, знала лише вона. Тоді вона наважилася і переїхала до іншого міста, де й живе зараз із сином, працює. Все в неї налагодилося.

Тільки тут вона змогла зітхнути з полегшенням. Все було добре, Данило ріс слухняним хлопчиськом, уже навчався у другому класі. І тут цей дзвінок зі школи…

Прибігши до школи, Софія побачила сидячих перед кабінетом директора Данила та чоловіка з однокласницею сина.

Аліну вона знала, дівчинка була відмінниця, на батьківських зборах її ставили в приклад.

Данило мав слід на щоці, а дівчинка косо дивилася на нього.

– Здрастуйте, – сказала вона, і в цей час підійшла Марина Сергіївна.

– Ну ось і прийшли, – сказала вона. – Данило тут таке влаштував, відштовхнув Аліну ось…

– Мамо, я не винен, вона перша почала. Ти мені казала, що дівчаток не можна ображати, але вона показала язика і сказала, що я безбатченко, ще й мені щоку зачепила. Ось я і… – замовкнув Данило, дивлячись чесно в очі матері.

– Тату, я не винна, – опустила очі Аліна.

– Аліно, припини, – сказав батько

– Данило, ти маєш вибачитися перед Аліною.

– Аліна, ти теж винна.

Діти стояли навпроти один одного, немов готові продовжувати свої розбірки. А Марина Сергіївна сказала:

– Батьки, може, ви самі розберетеся, хто винен?

– Розберемося, – одночасно відповіли Софія й Георгій, і, подивившись один на одного, обидва розсміялися.

– Я – Георгій, батько Аліни.

– Я – Софія, мати Данила.

– Алінко, пробач мене, – першим порушив мовчання Данило, дивлячись спідлоба на неї.

– І ти мене теж вибач, – торкнулася за руку Данила дівчинка.

– Ну от і молодці, – разом знову сказали батьки і розсміялися, тепер уже й діти посміхнулися один до одного.

– Це треба відзначити, – сказав Георгій, – як вам моя пропозиція сходити в піцерію?

– Мамо, ходімо!

Аліна серйозно дивилася на всіх і сказала:

– Ви тільки нічого не подумайте, ми справді помирилися. Правда, Данило?

– А ми віримо, – підтримала Аліну мама Данила. – Ми одразу ж зрозуміли, що це просто якесь непорозуміння, – вона глянула на Георгія, а той кивнув головою.

Діти були задоволені і весело балакали, наминаючи піцу за обидві щоки. Вони вже були друзі, і Данило навіть сказав Алінці:

– Якщо тебе хтось ображатиме, скажи мені, а та весело погодилася.

Батьки не стали наголошувати на цьому, бо ж їхні діти тепер друзі. А вони обоє зрозуміли, що подобаються одне одному. Після цієї зустрічі були й інші, вони ходили в кіно, гуляли в парку, ходили в гості один до одного.

Діти вже зрозуміли, що батьки не байдужі один до одного і раділи, можливо, навіть більше за них.

Минув час.

Георгій із Софією часто згадували ту їхню першу зустріч і жартували, як вдало їхні діти посварилися.

Не було б щастя…

Софія чекала на народження синочка, а Данило з сестричкою Аліночкою вже придумали ім’я братику.

Його назвуть Богдан…