— Та ну? А хіба не ти журилася, що на мене доводиться стільки грошей витрачати, коли можна було купити щось собі? Хіба не ти казала, що через мене вечори зіпсовані, бо треба допомагати мені з уроками? Хіба не ти ще кілька років тому журилася, що погано виглядаєш, бо в тебе дитина, на яку ти витратила стільки нервів і сил?!
Усе своє дитинство Олена чула, як тяжко ростити дітей.
Коли вона була ще маленькою, мама, збираючи її до дитячого садка, завжди голосила:
— От твій батько спить. Зараз виспиться і піде собі спокійно на роботу.
А мені тебе треба розбудити, нагодувати, одягнути, в садок відвести, а потім самій бігти працювати. А ввечері все в зворотному порядку.
Ох, як я втомилася…
І Олені було шкода маму.
Вона здавалася завжди такою замученою, такою сердитою. Не те що батько.
Але ж матуся так багато всього робить, і справді, коли їй відпочивати?
А перед школою, коли Оленка пішла в перший клас, звучала вже інша пісня, але все з тим самим посилом — як мамі тяжко.
— Нічого собі, вони список дали того, що потрібно, – поправляючи на носі окуляри, журилася мама. – Кошмар! Ми що їм, діти мільйонерів?! Вітю, ти тільки подивися! Таке відчуття, що не школяра збираємо, а космонавта в космос.
Тато після цього приходив, читав список і усміхався.
— Та не страшно! Мені на роботі премію дали, от усе й купимо!
— От саме! — грізно казала мама. — Я ж думала, що ми нову пральну машинку купимо, наша ледве працює! А ми всі гроші на цю школу витратимо!
Олена тоді злякано дивилася на маму, і та, помітивши її погляд, не заспокоїла її, а ще більше завелася.
— Ну чого ти дивишся?! Знаєш, як тяжко гроші заробляються? А в підсумку все йде на тебе… Так ніколи по-людськи й не поживу…
Олена тоді принесла мамі свою скарбничку — кумедну свинку, і запропонувала її розбити.
— Може, цих грошей вистачить мені на школу?
Мама лише фиркнула.
— Тут треба сто твоїх скарбничок, щоб вистачило. Не говори дурниць, лягай спати!
А вже коли пішли за одягом до магазину, Олена стільки всього вислухала.
І що росте вона не по днях, а по годинах, і що одяг треба на виріст брати, не буде ж мама щороку новий купувати!
А потім Олена побачила рюкзак. Рожевий, з поні.
— Мамо, можемо такий купити? — спитала вона з надією в голосі.
Мама глянула на цінник, і Олена побачила, як округлюються в неї очі.
— Кошмар! Звичайно, не можемо. Ось, дивись, цей підійде.
У підсумку в перший клас Олена пішла із зеленим рюкзаком, на якому були намальовані зошити й олівці.
Він їй не подобався, але з ним Олені довелося проходити всю молодшу школу, бо мама не збиралася йти на поводу її примх.
А потім почалися уроки.
З’ясувалося, що Олена — чистий гуманітарій. Читала вона швидко вже в першому класі, а ось математика давалася їй з величезними труднощами.
І щоразу, коли мама допомагала з уроками, в Олени очі були на мокрому місці.
— Ну невже це так складно зрозуміти?! Я прийшла з роботи втомлена, але замість того, щоб відпочити, сиджу й пояснюю тобі елементарні речі!
Господи, коли ти вже виростеш, а я нарешті займатимуся тим, чим хочу?!
І коли приходив тато, Оленка зустрічала його в дверях.
І потім з ним вони доробили уроки. Тато не сварився, пояснював усе по-доброму, й Олена якось одразу розуміла.
Напевно, тому що тато жодного разу не сказав, що Оленка та її уроки — тягар для нього.
Коли дівчинка випускалася з початкової школи, на батьківських зборах було вирішено влаштувати їм випускний у дитячому кафе.
— Ти не підеш на випускний, — прийшовши зі зборів, заявила мама. — Там стільки грошей треба! І заради чого? Щоб ви дві години побігали й покричали?! Дурниці якісь!
Олена тоді розплакалася. Їй дуже хотілося повеселитися з однокласниками.
Коли тато прийшов і застав заплакану доньку, він з’ясував у мами причину сліз.
І ось тоді Олена вперше чула, як він кричав на маму.
— У нас є гроші на випускний! Не смій позбавляти дитину свята! Це подія — вона закінчує молодшу школу!
— Ні, Вітю, — обурювалася мама, — у нас є гроші, але на них були зовсім інші плани.
— Почекають твої плани! — гаркнув тато.
— Звичайно, почекають! Вони завжди чекають! З появою дитини я про себе й думати забула!
У підсумку на випускний Олена пішла.
Але весь вечір мама просиділа з невдоволеним виглядом, і свято вже було зіпсоване.
Олена постійно відчувала себе винною. За те, що (розповідь спеціально для сайту Цей День) зіпсувала мамі життя.
Адже без неї мама могла б купувати собі все, що захоче, ходити туди, куди їй треба, і взагалі жити добре.
Оленка навіть і не думала про інститут.
Вона не пройшла б за балами, а заїкатися про платне навчання дівчинка навіть не сміла. Мама й так наймала їй репетиторів, і щоразу вичитувала, як це дорого обходиться.
— Ой, був би толк ще якийсь! А так, все одно не вступиш до нормального вишу, лише гроші на вітер!
Я на морі не була п’ять років! І, мабуть, з’їжджу, коли ти нарешті почнеш заробляти!
Олена вступила до коледжу. Вивчилася на маркетолога, але весь цей час, звичайно ж, жила з батьками.
— А я у твої роки вчилася й працювала! І ти б могла! А то на гулянки ходиш ти, а платимо за це ми з батьком! Я от сто років ніде не була! Та й часу з подругами зустрітися немає — вічно працюю!
Щойно навчання закінчилося, Олена одразу влаштувалася на роботу.
Вона сподівалася, що тепер, коли вона сама за все платить, мама буде щаслива й задоволена життям, але як би не так.
— Виглядаю, як стара, — голосила мама. — Зустріла Сетку, так вона красуня! Зі школи зовсім не змінилася!
Хоча в неї дітей немає, звичайно, фігуру легко зберегти.
Бігає по своїх салонах краси. А я? Усе життя гарувала, щоб тебе виростити, про себе зовсім забула. Ось він результат.
Від батьків Олена з’їхала одразу, як тільки молодий чоловік запропонував жити разом.
Вони зустрічалися всього пів року, але навіть якби він запропонував їй переїхати наступного дня після знайомства, Олена, напевно, погодилася б.
Вона втомилася від мами. Втомилася від того, що та вічно чимось невдоволена. Втомилася відчувати свою провину за зіпсоване мамине життя.
Батько раніше заступався за Олену, але, мабуть, і він утомився сперечатися зі своєю дружиною, тому останнім часом усе частіше мовчав, не вступаючи в конфлікт.
Через рік Олена та її молодий чоловік одружилися. Вона нарешті почала насолоджуватися життям.
Перестала слухати докори й взагалі намагалася (розповідь спеціально для сайту Цей День) менше спілкуватися з вічно невдоволеною мамою.
Але зовсім викреслити її з життя було не можна, тому часом вони бачилися.
І ось якось Олена прийшла в гості до батьків і почула від матері запитання, яке вразило її до глибини душі.
— Олено, а коли ж онуки?
Дівчина захлинулася чаєм і витріщилася на маму.
— Ніколи, — відповіла вона.
— У сенсі?
Тато відклав телефон і теж подивився на свою доньку.
— У прямому. Я не хочу дітей.
Мама сплеснула руками й почала голосити.
— Та як так можна?! Діти — це щастя! Без них сім’я неповноцінна!
Олена, не витримавши, розсміялася.
— Це ти мені кажеш? Мамо, ти все життя дорікала мені в тому, що я своєю появою у твоєму житті зіпсувала його!
Мама тут же обурилася.
— Не говори дурниць, не було такого! Я тебе дуже люблю, і рада, що ти в мене є!
— Та ну? А хіба не ти журилася, що на мене доводиться стільки грошей витрачати, коли можна було купити щось собі?
Хіба не ти казала, що через мене вечори зіпсовані, бо треба допомагати мені з уроками? Хіба не ти ще кілька років тому журилася, що погано виглядаєш, бо в тебе дитина, на яку ти витратила стільки нервів і сил?!
— Ти перебільшуєш, — фиркнула мама.
– Так, з дітьми часом непросто, та й у нас із татом з грошима свого часу проблеми були. Але я ніколи не звинувачувала тебе, я говорила про те, що нам тяжко. Ти-то тут до чого?
— Може, й ні до чого, — знизала Олена плечима, — але я з самого дитинства знала, що діти псують життя своїм батькам.
І я не хочу потім звинувачувати когось за те, що в мене життя не склалося. Якщо вже щось у мене й не вийде, то винна буду я, а не дитина.
Мама тоді навіть образилася на Олену.
Навигадувала того, чого ніколи не було. Ще й її винною виставила.
А ось тато став на бік доньки, сказавши своїй дружині, що треба було вибирати вирази й менше на життя скаржитися.
Будь-який наш вчинок і будь-яка кинута фраза мають наслідки.
В Оленки все ж зʼявилася дитина.
Через п’ять років після шлюбу. Напевно, чоловік переконав її в тому, що діти роблять життя тільки щасливішим.
І, виховуючи сина, вона ще менше стала розуміти матір.
Ніколи вона не скаже дитині, що вона винна в її проблемах. Тому що вона його так сильно любить і боїться образити.
Але всі люди різні.
І Олена це теж прийняла.
Хтось сильніший, а хтось, хто слабший духом, звинувачує у своїх неприємностях інших. Тих, хто не може їм гідно відповісти.