Бабуся чоловіка залишилась сама на старості років. А все тому, що не хотіла чекати. Бачте, відпустка в санаторії їй терміново потрібна.
Я завжди знала, що жадібність до добра не доводить. Те що сталось з бабусею чоловіка ще раз доводить це твердження. Два роки тому у нас з Марком була річниця весілля, вже десять років разом. Вирішили, що посидимо скромно і зберемо тільки найближчих родичів. Не виключенням стала і бабуся Марка.
Тетяна Олександрівна вирішила зробити нам подарунок і подарувати свою дачу.
– Я все одно вже застара для неї, а так хоч буде кому за нею доглядати. Можете переробити все на власний розсуд там.
Я не хотіла приймати такий подарунок. Зараз вона нам дачу віддає, а коли ми зробимо в ній ремонт і наведемо лад, то прийде і вимагатиме повернути назад. Однак Марк смикнув мене за рукав і подякував бабусі.
– Щиро дякую за такий подарунок. Будете приїжджати до нас на чай з тортом.
Вже коли всі гості розійшлись і ми нарешті закінчили прибирання, чоловік пояснив навіщо прийняв подарунок бабусі.
– Розумієш, дача – моя найбільша мрія. Ми зараз облаштуємо її, зробимо зону для відпочинку. Ще з задоволенням приїжджатимемо туди.
На тому і зійшлись. Півтора року ми витратили на те, щоб довести до ладу дачу. Попри те, що будиночок зберігся, але подвір’я було завалене сміттям і сухою травою, сама хата обсипалась вже, та і дах трохи протікав. Марк найняв бригаду робочих і ті якнайшвидше намагались закінчити ремонт.
Бабуся чоловіка тільки те і робила, що захоплювалась ремонтом.
– Ви такі молодці! Моя дача ще ніколи не була такою гарною. Добре, що вирішила вам її подарувати.
Чим швидше наближалось завершення ремонту, тим більш дивною ставала Тетяна Олександрівна. Ну от, наприклад, могла подзвонити серед ночі, бо їй терміново закортіло персиків. І такі телефонні дзвінки ставали дедалі частішими. Ні, я звісно все розумію. Бабусі чоловіка вже 75 років. Дай Боже всім дожити до такого віку. То ж зрозуміло, що їй вже важко і тому подібне. Але дзвонить вона чомусь переважно вночі.
Одразу по завершенню ремонту ми взяли кредит в банку на машину. Бо наша дача готова і я все ж вирішила залишити невеличкий город. Все-таки іноді хочеться домашнього помідора чи огірка. Значить машина вкрай необхідна, бо тягатись з важкими торбами в маршрутках не дуже зручно.
Саме в цей момент бабуся чоловіка вирішила, що їй терміново потрібно поїхати у санаторій, бо їй бачте хочеться відпочити, адже що їй тут залишилось жити
– Бабусю, вибачай, але зараз ніяк не вийде купити тобі путівку. Потерпи трохи, я кредит закрию і тоді вже розберемось з санаторієм.
Тетяні Олександрівні така відповідь не сподобалась, але вона намагалась удати, що все добре.
– Звісно, я все розумію. Навіщо було вішати на себе кредит? І на маршрутці б доїхали. Ми оно їздили і нічого.
Знаю я як вони їздять, маршрутка і так вузька, а тут ще бабуся зайде, і як завжди залишаються тільки стоячі місця. Їй ніхто не вступить сидіння, то ж ця жіночка з великими торбами стане на проході і не вийти з тієї маршрутки, не зайти в неї. Такої участі собі я не бажаю. Та і Марк відмахнувся від бабусі. Сказав, що так простіше.
Тетяна Олександрівна піджала губи і поїхала додому. Два тижні не телефонувала і навіть вночі не просила їй нічого привезти. А потім знову приїхала в гості з тим самим проханням.
– Так хочеться відпочити в санаторії. От би хтось подарував мені путівку.
В її словах відчувався такий непрозорий натяк, хто саме має подарувати ту путівку.
– Бабусю, почекай ще трошки, скоро закрию кредит і тоді буде тобі санаторій.
От наче ж про все домовились і Тетяна Олександрівна погодилась. Але потім сталось дещо дивне. Значить приїхали ми на дачу. Хотіли на вечір влаштувати дружні посиденьки. То ж треба було завчасно підготуватись. Як бачимо на подвір’я заходять двоє чужих людей.
– Шановні, вибачте, а що ви робите на нашому подвір’ї?
– Як це на вашому? Нам сьогодні подзвонила літня пані і сказала, що продає цю дачу.
Чоловік не очікував такого і одразу ж набрав бабусі.
– Бабусю, а що відбувається? Чого якісь люди стоять на подвір’ї нашої дачі і говорять, що вони покупці?
– Все правильно. Я продаю свою дачу і зароблені гроші витрачу на путівку в санаторій.
Я думала чоловіка і інфаркт вхопить на місці. Ніякі доводи не допомогли переконати Тетяну Олександрівну, щоб дача залишилась нам. Навіть прохання почекати поки ми зберемо необхідну суму. Бабуся чоловіка таки продала дачу. З’їздила на відпочинок в санаторій, але залишилась сама. Ось до чого доводить жадібність.