У Рити не стало мами. Вона дуже любила свою матусю і дуже засумувала… Пройшов час. У свій день народження Рита прокинулася раніше за будильник почувши якийсь гуркіт. Це від раптового пориву вітру відчинилося вікно. Вона встала, щоб його закрити, і побачила, що вітер розтріпав сторінки фотоальбому.
У Рити не стало мами. Вона дуже любила свою матусю і дуже засумувала… Пройшов час. У свій день народження Рита прокинулася раніше за будильник почувши якийсь гуркіт. Це від раптового пориву вітру відчинилося вікно. Вона встала, щоб його закрити, і побачила, що вітер розтріпав сторінки фотоальбому. Вона його дивилася на ніч і тепер з нього випали фотографії і складений аркуш паперу. Рита розгорнула його і здивувалася від побаченого.
Підсвідомо Рита завжди була ображена на свою маму через те, що вона народила її без батька.
– Риточко, ну ти зрозумій, мені було вже сорок один, а я одна й одна! – пояснювала Риті мама, коли вона вже стала старшою, гладячи її по волоссю. – Я завжди була негарна і хай би тільки на обличчя. Але в мене і фігура непоказна. Буває жінка на обличчя не дуже, а фігурка витончена. Та й чоловікам же ж фігурку подавай…
– Не чіпай моє волосся, мамо, я так не люблю, – морщила носа Рита. – І тому стара й негарна ти вирішила народити мене, щоб я теж така була?
Її обурювали мамині слова.
– Ну що ти, Рито?! Ти на себе подивися! Ти ж така гарна! – сміялася мама і міцно її обіймала. – Це тому, що твій тато був найкращий і дуже гарний, от я й закохалася в нього.
Він був старший за мене років на п’ятнадцять і в нього була сім’я в іншому місті.
Він був у нас в тривалому відрядженні і захоплювався мною, як чудовим фахівцем.
А потім, я навіть не знаю, що він у мені знайшов, та це й не важливо, але я вирішила – будь що буде.
Від нього мені нічого не потрібно було, але в мене народилася ти, і я щаслива!
– Мамо, ти тільки про себе думаєш. У моїх дітей обов’язково буде тато! – сердилася Рита, але потім обіймала маму, бачачи що вона засмучена. – Ну мамо, я тебе теж дуже люблю, мамо…
Незважаючи на те, що Рита була дуже гарненька, закохуватися вона не закохувалася.
Нерви своїй мамі вона тріпала не тим, що гуляла з хлопцями, а тим, що мала багато дивних захоплень.
Вона любила швидкість, каталася на гірських лижах, стрибала з тарзанкою.
– Напевно, це в тебе від батька, – щоразу полегшено зітхала Ганна Сергіївна, коли Рита приїжджала з чергової відпустки жива і здорова.
Забороняти дочці вона вже не могла. Рита працювала і сама на все заробляла. Мама тільки переживала, коли Рита знову їхала з друзями в гори.
– Риточко, я напевно не доживу до твого весілля і не побачу онуків… – журилася мама.
– Облиш, мамо, ти ще не стара, доживеш, перестань так говорити! – сердилася Рита.
І як вона не помічала, що мама недобре почувається?
Так у тридцять три Рита залишилася зовсім одна і, як зазвичай буває, тільки тоді повністю усвідомила, як їй була дорога її мама…
Вдома, коли її ніхто не бачив, Рита плакала, просила у мами вибачення і ніяк не могла звикнути до думки, що її більше немає.
– Мамо, мамо, люба моя, ну чому так?! – вона плакала в душі, змиваючи сльози, але вони знову лилися і на роботу вона йшла з червоними очима.
Не хотілося нічого, хоча мама тепер її не дошкуляла своїми порадами.
Але краще б вона говорила все, що хоче і гладила її по волоссю. Хай би сварилася. А тепер ніхто не свариться до Рити тому, що всім на неї все одно. Тільки мамі її доля була небайдужа.
– Може, у відпустку тебе відпустити, щось ти зовсім розклеїлася? – запропонувала їй начальниця.
Але Рита відмовилася, їй нікуди не хотілося їхати.
Вечорами вона перегортала альбоми з фотографіями, де вона була з мамою на морі або на дачі у її друзів. Мама скрізь із собою брала Риту, залишити її не було з ким, водила по виставках, по театрах, а Рита тоді бурчала, що краще б мама їй купила щось.
На її день народження мама купувала все найсмачніше, збирала її друзів та влаштовувала конкурси.
Ну а для Рити в її день народження завжди було влаштовано пошук подарунка із загадками. Останні роки Рита сердилась на неї.
– Мамо, ну я вже доросла, навіщо це треба?
Як безглуздо було так говорити мамі!
Але тепер у неї через тиждень день народження, ох як би вона хотіла знову прокинутися свого дня народження, і побачити на тумбочці біля ліжка конверт з маминими загадками!
Маргарита завжди відчувала, що мама поруч
У свій день народження Рита прокинулася раніше за будильник почувши якийсь гуркіт. Це від раптового пориву вітру відчинилося вікно.
Вона встала, щоб його закрити, і побачила, що вітер розтріпав сторінки фотоальбому. Вона його дивилася на ніч і тепер з нього вивалилися фотографії та складений аркуш паперу.
Рита розгорнула його і здивувалася.
На ньому почерком мами були написані слова привітання й загадки…
Але здивування було не в цьому. Рита подумала, що це все старе, але такі вона бачила вперше…
Зазвичай мама ховала подарунок у квартирі, а тут треба було йти надвір, це було дуже дивно.
Рита не могла ніяк позбутися дивного почуття, що цей листок бачить уперше. Спати вже все одно не хотілося, вона зібралася на роботу і вийшла раніше.
На аркуші був написаний зовсім невигадливий маршрут, вони в дитинстві з мамою любили ходити гуляти в цей сквер недалеко від будинку.
Рита ще здалеку помітила літню жінку, яка сиділа на лавці.
Їй раптом здалося, що вона схожа на маму… Так, таке ж пальто, і шапка… Дивно, але вона дуже схожа!
Рита додала кроку і мурашки пробігли по спині.
Жінка сиділа нерухомо, в півоберту, і чим ближче вона до неї підходила, тим було незрозуміліше, що відбувається.
Таке ж бордове пальто, шапочка, пасмо волосся, що вибилося, навіть обрис фігури як у її матусі. Серце Рити то застигало, то тріпотіло, як шалене.
Що це означає?
– Жінці недобре! – якийсь хлопець підбіг до неї раніше, ніж Маргарита.
Він дістав телефон і вже дзвонив у швидку.
Біля лавки крутився і скавчав, піднімаючи лапки, маленький песик. Напевно це його.
Зовсім захекавшись і підбігши ближче, Рита зрозуміла, що вона звичайно ж помилилася. Це була не мама. Що за нісенітниця їй спала на думку?
– Допоможи, я її посаджу зручніше, вона дихає, потримай її шарфик, – хлопець розстебнув жінці пальто, вона зітхнула і розплющила очі.
– Вам краще?
– А де Тося, де моя Тося? Вона може забігти під машину, – згадала жінка.
Але Рита вже підхопила її собачку на руки.
– Ось ваша собачка, вона нікуди не втекла, вона вас охороняла!
Швидка забрала цю жінку, а Рита записала їй свій номер, а собі її номер у телефон.
– Ви тільки не переживайте. Я поки що візьму собачку до себе. Все буде добре.
Швидка поїхала, а хлопець їй запропонував:
– Ходімо я тебе проведу, по дорозі купимо корм. Ти взагалі вмієш з собачками поводитися? Ну тоді слухай, я тебе навчу. Схоже мені доведеться взяти над тобою шефство. Увечері я знову прийду в сквер на тренажери, чекатиму вас з Тосею.
Усі два тижні, поки власниця собачки була в лікарні, Рита вранці та ввечері гуляла з песиком і своїм новим знайомим Валерієм у парку.
А коли Ганну Сергіївну виписали з лікарні, вони з Валерієм почали разом її відвідувати, гуляли з собачкою і в усьому допомагали цій самотній жінці.
Рита більше так не плаче. Та й кажуть не можна так плакати за покійними…
Бо ж жінку у парку звали так само, як і маму Рити – Ганна Сергіївна.
Так нестерпно важко, коли матуся недосяжно далека, але насправді мама завжди поруч…