Весь ранок я готувала улюблені страви Дмитра й акуратно розставляла їх на столі, використовуючи найкращу порцеляну
Я хотіла зробити сюрприз своєму синові Дмитру, завітавши до його ресторану. На мені була проста, але акуратна сукня.
Я пишалася сином і з нетерпінням чекала моменту побачити місце, яке він створив завдяки своїй наполегливій праці.
Однак те, що мало стати радісним візитом, обернулося приниженням, про яке я довго не могла забути.
Коли я увійшла, ресторан був повний гостей, сміху та дзвону келихів. Аромат смачних страв наповнював приміщення.
Я знайшла затишний столик біля вікна та сіла, насолоджуючись атмосферою та уявляючи, як Дмитро, ймовірно, працює десь поруч.
Я тільки зробила перший ковток чаю, як до мене підійшла молода жінка з зарозумілим виразом обличчя. Її дорогі прикраси блищали у світлі ламп, а одяг явно був пошитий знаменитими дизайнерами.
– Вибачте, – сказала вона роздратованим тоном. – Цей столик зарезервований. Вам доведеться пересісти.
Я озирнулася в пошуках таблички про броню, але не знайшла нічого. Зніяковівши, я спокійно відповіла:
– Пробачте, я не знала.
Вона схрестила руки на грудях і оцінювально подивилася на мою скромну сукню.
– Чесно кажучи, гадаю, вам буде комфортніше в іншому місці. Цей ресторан є закладом високого класу. Ви ж не хочете виглядати безглуздо?
Її слова боляче вразили мене. Я відчула, як мої щоки заливаються фарбою. Не сказавши жодного слова, я зібрала свої речі й тихо покинула ресторан.
Коли я йшла до автобусної зупинки, моє серце розривалася від болю. Цей ресторан був результатом важкої праці мого сина, чому я стільки років допомагала та жертвувала багатьом. А тепер я відчула себе так, наче мені тут не місце.
Я вирішила не розповідати Дмитру про те, що сталося. Він був зайнятий, і я не хотіла його турбувати. Можливо, це був неприємний випадок.
Наступного дня я приготувала особливий обід. Весь ранок я готувала улюблені страви Дмитра й акуратно розставляла їх на столі, використовуючи найкращу порцеляну.
Цей день був важливим – я нарешті мала познайомитися з нареченою мого сина.
Коли продзвонив дверний дзвінок, я розгладила сукню і з усмішкою відчинила двері. Моє серце завмерло.
Переді мною стояла та сама жінка з ресторану.
Вона теж мене впізнала, і її впевнена посмішка трохи померкла, але вона швидко взяла себе в руки, вдавши, ніби бачить мене вперше.
– Мамо, це Карина, – з радістю представив її Дмитро, обійнявши її за плечі. – Кохання всього мого життя.
– Дуже приємно, – сказала Карина солодким голосом, хоча я помітила в її очах відтінок гордовитості.
– І мені приємно, – відповіла я з ввічливою усмішкою, намагаючись приховати свою напругу.
Ми сіли за стіл, але в повітрі повисла напружена атмосфера. Дмитро нічого не помічав, з ентузіазмом розповідаючи про їхнє майбутнє.
Але я помітила, як Карина вправно перехоплює ініціативу у розмові, щоразу переводячи увагу на себе.
І тут Дмитро повідомив несподівану новину:
– Мамо, Карина мріє відкрити власне кафе. Ми сподівалися, що ти зможеш трохи допомогти грішми.
Я напружилася.
– Кафе? – перепитала я обережно.
Карина пожвавішала.
– Так! Це така чудова нагода. Мені потрібно лише трохи підтримки.
Перш ніж я встигла відповісти, вона несподівано встала з-за столу.
– Вибачте, я відійду до вбиральні, – сказала вона і швидко вийшла, явно уникаючи теми грошей.
Я повернулася до Дмитра.
– Ти впевнений у цьому? Це серйозний фінансовий ризик.
Дмитро зітхнув:
– Мамо, я знаю, що ти переймаєшся, але в Карини великі мрії. Вона хоче бути незалежною.
Я ненадовго задумалася і нарешті сказала:
– Дмитре, я їй не довіряю. Вчора вона жахливо зі мною обійшлася у твоєму ресторані.
Дмитро насупився:
– Що ти маєш на увазі?
Я розповіла йому про те, що трапилося, сподіваючись, що він мене зрозуміє. Але він тільки похитав головою.
– Чому ти тоді нічого не сказала? Тепер це схоже на спробу знайти привід.
Я хотіла відповісти, але тут повернулася Карина. Вона зрозуміла, що щось не так.
– Що трапилося? – спитала вона з удаваною турботою.
– Мама не хоче допомогти нам із грошима, – сказав Дмитро.
Очі Карини недобре блиснули.
– Чому? – різко спитала вона.
Я спокійно відповіла:
– Тому, що я тобі не довіряю.
Карина зобразила подив:
– О, люба, мабуть, ви мене неправильно зрозуміли. Я б ніколи не дозволила собі вас образити.
Потім вона обернулася до Дмитра з підробленими слізьми на очах.
– Якщо твоя мама не приймає мене, може, нам не варто бути разом?
Дмитро виглядав розгубленим, але після короткого збентеження встав:
– Ходімо, Карино.
І вони пішли.
Я залишилася сидіти в тиші, відчуваючи біль у серці. Але в глибині душі я знала: правда вийде назовні.
За місяць я отримала запрошення на відкриття кафе. Дмитро хотів довести, що у них все гаразд. Я вирішила піти, але підготувала план.
На відкритті я переконала Карину вийти поговорити надвір, і там вона мимоволі зізналася, що використовує Дмитра заради грошей. Вона не знала, що я наперед під’єднала диктофон до ресторанних колонок.
Коли ми повернулися всередину, у приміщенні стояла тиша. Усі гості все чули. Дмитро був блідий.
– Карино, я все чув, – сказав він холодно.
Обличчя Карини зблідло.
– Дмитре, це був жарт! – благала вона.
Але було вже запізно. Правда відкрилася.
За кілька днів Дмитро запросив мене на вечерю до ресторану.
– Вибач, мамо. Я мусив тебе послухати, – сказав він.
Я м’яко посміхнулася:
– Все гаразд, синку. Іноді уроки бувають болючими, але вони роблять нас мудрішими.
Дмитро підняв келих і урочисто промовив:
– За мою маму, Тетяну. Жінку, яка завжди вірила у мене. Дякую за все.
На мої очі навернулися сльози, коли гості почали аплодувати. На мить я втратила свого сина, але правда допомогла повернути його назад.
Мені дуже прикро, що є такі недолугі жінки, які вважають себе найрозумнішими. І такі сини, які бачать лише красиву обгортку, а червиву цукерку не помічають.
Але добре те, що добре закінчується – бо настає прозріння. Ви зі мною згодні?