Олена прокинулася від звуку сусідського перфоратора. Шоста ранку, субота, а ці зверху знову затіяли ремонт. Вона лежала, дивлячись у стелю, і намагалася збагнути, що взагалі відбувається.

Олена прокинулася від звуку сусідського перфоратора. Шоста ранку, субота, а ці зверху знову затіяли ремонт. Вона лежала, дивлячись у стелю,

Читати далі

– Вадиме… – Іра подивилася на хлопця недвозначним поглядом, даючи зрозуміти, що тему закрито. – Поки ця собака буде у квартирі, я до тебе не переїду і ніякого весілля бути не може. Не люблю я собак, розумієш? На дух не переношу. А ти вже сам вирішуй, хто для тебе важливіший: я чи собака.

– Іро знайомся, це Ельза! – широко посміхаючись, Вадим представив свою собаку молодій дівчині років двадцяти, яка стояла на порозі

Читати далі

Свій телефон він загубив, коли їхав із відрядження. Шукав, дзвонив в те кафе, де зупинявся, заяву написав у відділенні поліції, але не знайшли. Звичка – пхати телефон у задню кишеню штанів – погана звичка.

– Андрію, а твоєї матері Марії вже немає в живих… – Як це? – Три місяці вже, – а потім

Читати далі

– Краще ви до мене в гості приїжджайте. Я ж спробувала, місто не для мене. А будинок у мене гарний, теплий, та й сама я ще не стара. Ну й валіза у мене модна, може я ще на море поїду! Ніколи не була.

Олена Петрівна навесні повернулася у свою невелику хатину в селі. Ще місцями лежав сніг, але було досить тепло. Сімдесятирічна жінка

Читати далі

– Синку, я ж тобі фото показував: він милий, такий пухкенький. Добрий. Не відволікай мене, бачиш, машин багато. Вихідний, а затори страшенні. Ми й так уже спізнюємося.

– Ні, і ще раз ні! Я проти. Ми чудово жили без собаки і проживемо ще сто років без неї.

Читати далі

– Ну Вадим, ну ми ж не чужі! – Знову завела свою лисячу пісню Світлана, зовсім не звертаючи уваги на те, що поряд з Вадимом стоїть його дружина. – Ну, я ж до тебе повернулася. Ну, я ж знаю, ти мене кохаєш. Якби вона ось так прийшла років зо три тому, він був би щасливий і пробачив би їй все. Але тепер у нього є Маргарита і він її дуже любить.

Маргарита з Вадимом увійшли до квартири й остовпіли. У коридорі, прямо на підлозі, валялися шуба, чоботи та дорожня сумка. Вони

Читати далі

Телефон довго шукали, та знайшли. Виявилося, діти грали і забрали з собою. Ганна порадила його залишити у сейфі у номері до кінця відпустки. Закрила і код Олексію не сказала. Кому потрібно, ті знали телефон Ганни, а для решти він у відпустці. Як добре, що телефон загубився, подумала Ганна вчасно. Так навіть краще.

– Ганно, де ти хочеш провести відпустку? – А коли? – Ну, через місяць, ти ж зможеш домовитися? – Зможу.

Читати далі

Іра була прекрасною господинею, чудово готувала, Олег ніколи не знав неприбраної квартири або порожнього холодильника. Дійшло до того, що, працюючи в кабінеті, Олегу приходила думка про горнятко кави, і буквально через секунду на порозі з’являлася дружина і ставила перед ним ароматний напій.

Уже кілька місяців Олег мріяв розлучитися зі своєю дружиною Іриною. Разом вони прожили сім років, дітей так і не завели,

Читати далі

Вона знову подзвонила у двері. Мама відкрила майже відразу. Ані здалося, що вона не зраділа їй. Напевно, вона чекала побачити Максима. — Ти не рада мені? — запитала Аня. — Ні, що ти. Проходь. Просто думала, що це Максим. Мама куталася в якусь витягнуту кофту, немов мерзла. — Ти не захворіла? Якась бліда, — поцікавилася Аня. — Не говори дурниць. Все гаразд. Будеш їсти? — запитала мама по дорозі до кухні. — Ні. А чаю вип’ю, — Аня пішла за нею. — А де Максим? — награно байдужим тоном запитала Аня.

— Мамо, Ілля запропонував мені жити разом, — обережно почала Аня після вечері. — І де ви будете жити? —

Читати далі

У голові крутились ті слова. Неприємні, чужі, колючі. Але разом із ними приходили й інші думки. Як Ганна Іванівна варила для них борщ, коли Марта захворіла. Як принесла вареники, коли в Марти була співбесіда. Як обережно поправила шарф з словами до Назара: «Не простудись, синку».

Марта приїхала в місто після весілля, несучи з собою кілька скромних речей і велику надію, що буде щаслива з Назаром

Читати далі