Вільна Україна

Олена прокинулася від звуку сусідського перфоратора. Шоста ранку, субота, а ці зверху знову затіяли ремонт. Вона лежала, дивлячись у стелю,

– Іро знайомся, це Ельза! – широко посміхаючись, Вадим представив свою собаку молодій дівчині років двадцяти, яка стояла на порозі

– Андрію, а твоєї матері Марії вже немає в живих… – Як це? – Три місяці вже, – а потім

Олена Петрівна навесні повернулася у свою невелику хатину в селі. Ще місцями лежав сніг, але було досить тепло. Сімдесятирічна жінка

– Ні, і ще раз ні! Я проти. Ми чудово жили без собаки і проживемо ще сто років без неї.

Маргарита з Вадимом увійшли до квартири й остовпіли. У коридорі, прямо на підлозі, валялися шуба, чоботи та дорожня сумка. Вони

– Ганно, де ти хочеш провести відпустку? – А коли? – Ну, через місяць, ти ж зможеш домовитися? – Зможу.

Уже кілька місяців Олег мріяв розлучитися зі своєю дружиною Іриною. Разом вони прожили сім років, дітей так і не завели,

— Мамо, Ілля запропонував мені жити разом, — обережно почала Аня після вечері. — І де ви будете жити? —

Марта приїхала в місто після весілля, несучи з собою кілька скромних речей і велику надію, що буде щаслива з Назаром