Вільна Україна

— Тетянко, сонечко, — промовила Валентина Петрівна, неквапно помішуючи цукор у чашці. — Хотіла перед від’їздом трохи з тобою побалакати…

Валентина поралася на дачі, прополола город, зібрала помідори. За справами не помітила, як настав вечір. – Зараз перекусити, випити чаю,

Марина Петрівна вимкнула світло в кабінеті, зітхнула, вийшла й зачинила двері. Сьогодні вони провели на пенсію медсестру, її незмінну напарницю

– Олено, слухай, а Артем сьогодні не зможе підмінити мене? Він начебто вільний, але щось я додзвонитися не можу. –

– Що він у ній знайшов! Ні пики, ні шкіри. Худа, як дошка, схопити нема за що. Спереду немає і

— Вітя, коли вже твоя мати поїде додому? — запитала Аня чоловіка перед сном. — А що таке? Вона тобі

Син Галини місяць тому одружився вдруге, і привіз цю вродливу тринадцятирічну дівчинку Мілу, доньку нової дружини, до нової бабусі. Привіз

Мене вигнали з дому в п’ятнадцять. Не з валізою і не з криками, як у кіно. Просто одного разу мати

Мелодія на телефоні заграла, коли Петро Ігорович із дружиною сіли вечеряти. Помічниця вже розкладала по тарілках гаряче: – Розповідай! –

– Мамо, ти де? – схвильовано кричав у слухавку син. – Куди зникла? Я з роботи прийшов, а вечері нема!