Галина Миколаївна зимою жила на дачі. Жінка почистила грубку – відро попелу набралося. Вона пішла й розкидала його на засипану снігом грядку з полуницею. Кажуть попіл для полуниці корисний… – На кого я стала схожою? – раптом подумала Галина. – Живу, як відлюдниця. Але діти мене не забувають, дзвонять, хвилюються… Тільки от не приїжджали давно. Нічого, впораюся я. У мене тут і борошно, і крупи є. А в підвалі і соління, і варення, й тушонка. Чого мені сумувати?! Галина Миколаївна пішла до компостної ями. Тільки-но вона зрушила сніг, як раптом застигла від побаченого
– Мамо, ми на цих вихідних не зможемо приїхати! – голос сина звучав винувато, але телефон одразу ж перехопила невістка:
Читати далі