Ну й іди! – зиркнула холодним поглядом Надя. – Як уже не потрібна я тобі, то не триматиму! – Знову ти у своїй манері, та з тобою просто не можна говорити, – відповів Степан, знизуючи плечима. – Я йду не через те, що ти «не потрібна», а через те, що життя з тобою у нас ніяк не складається. – Не складається? А то нічого, що ми срібне весілля відсвяткували? Дочку виростили, а ти подумав, що ти ти внуку своєму скажеш – куди подівся дідусь. – Я і справді так більше не можу, а життя у мене одне, – спробував виправдатися Степан. – Яке ж то життя, Степане? Зранку до ночі – город, худоба, внук, бо Танька знов на роботі… І ти мені заявляєш: “Я йду”
– Ну й іди! – зиркнула холодним поглядом Надя. – Як уже остогидла я тобі, то не триматиму! – Знову
Читати далі
