Син у неї був єдиний – чоловік загинув, коли хлопчику було три роки, і все своє життя вона присвятила йому: виховувала, вчила, заробляла на квартиру.

Коли син привів цю дивну дитину, Ельвіра мало не заплакала. Але не від жалості до хлопчика, хоч виглядав він так

Читати далі

Почав мрячити дощ. Дрібний, неприємний, холодний. Він швидко промочив шерсть. Бакс, мокрий, змерзлий, забився під перекошений, гнилий ящик біля одного з магазинів. Там було трохи тепліше і не капало. Він згорнувся клубком, але не спав. Перед очима виринали кадри з життя. 

Ні, він не кликав її, не кричав услід машині, що їде, і жінці, що зникала в темряві. Він просто сидів

Читати далі

Якось на початку літа біля Маріїної хати зупинилася стара автівка. Вийшла з неї молода дівчина – струнка, темноволоса, з міста, видно, бо вся в модному. – Доброго дня, – несміливо озвалася. – Ви – пані Марія? – Так, я. А ти хто будеш? – Я… я Софія. Донька Оксани. Моя мама казала, що ви їй життя врятували. Марія аж злякалася. І раптом у пам’яті виринула картина з юності: дощова осінь, мокра дівчина в чужому пальто, перелякані очі

Марія вже й не чекала щастя, жила собі і вважала своїм обовʼязком просто допомагати людям, таку вже вдачу мала. Вдова,

Читати далі

– Слухай, Майє, тут така історія… – вона в кількох словах описала ситуацію, – може, ти підкажеш, де нам такого кота знайти, щоб Христі сподобався, і тато нас не вилаяв? Так… так… цікаво… Як ти кажеш? Нічого собі! Може, дати Христі трубку, ти сама їй розповіси? Краще побачити, так? А куди під’їхати? Ага, знаю… ну тоді чекай…

Цієї суботи вони збиралися всією сім’єю їхати в розплідник за котом. Це рішення було вистраждане протягом декількох років. Зрозуміло, ініціатором

Читати далі

– Могла б і подарувати нам ті п’ять тисяч, не обов’язково вимагати борг, – пробурчав Павло. – Ну, вибач, після того, як ти моїй мамі на ювілей мітлу подарував…

– Паша, мама прийде, п’ять тисяч їй віддай! – З якого переляку? – З того, що вона нам займала. –

Читати далі

Юля готувала на кухні вечерю, коли у двері подзвонили. На порозі стояла свекруха. – Мені з тобою треба серйозно поговорити, – почала вона. – Проходьте, я чаю зроблю, – запросила невістка жінку. – Ну, що сталося? – запитала Юля, коли свекруха сіла за стіл. – А ти сама не розумієш? – з викликом сказала свекруха. – Ні, – знизала плечима Юля. – Ну, що ти робиш із себе наївну дівчинку. Думаєш, я не розкусила твій план? – раптом сказала свекруха. – Який план? Ви про що? – Юля здивовано дивилася на свекруху, не розуміючи, що відбувається

Насправді батьки квартиру, що дісталася їм у спадок, одразу оформили на Юлю. Але Юля була ще підлітком, і їй було,

Читати далі

Село, городи, гумові чоботи – мені все це набридло. Іване, ти вибач, але різні ми з тобою. Я йду, – Галина збирала речі, а Іван просто не міг зрозуміти, що він зробив не так. Усі так живуть, а як інакше? Та втримати дружину, яка вирішила змінити своє життя, він не зміг. Галина пішла, залишивши в душі Івана велику пустку. Познайомилися вони на Івана Купала, і за іронією долі, саме на Івана дружина потім і пішла, тому свій день Ангела Іван не любив. Але і не скаржився. Життя з дитинства навчило його бути сильним і мовчазним

– Село, городи, гумові чоботи – мені все це набридло. Іване, ти вибач, але різні ми з тобою. Я йду,

Читати далі

– Марино, не починай, – втрутився батько, не зводячи очей. – Ти у нас сильна! Ти розумна! Ми завжди це знали. А він… він не такий, як ти. – Ви хоч раз спитали, як мені? – голос Марини зірвався. – Хто платить за вашими квитанціями? Хто закупляється в аптеці, розуміється з лікарями? Хто приходить, коли температура, тиск, чи «інтернет зламався»?

– Відчиняй! Ми знаємо, що ти вдома! Марина завмерла у вузькому передпокої своєї однокімнатної, притискаючи до грудей телефон. Голос батька

Читати далі