Степан Андрійович ішов по сільській дорозі. – Нарешті я вдома, нарешті я там, де народився, там де поховані мої батьки і моя кохана дружина… – сказав він вголос. Чоловік відкрив хвіртку і зайшов до себе подвірʼя. Він довго порався із замком, але нічого не виходило. Степан Андрійович набрав номер доньки. – Ну чого тобі? – відповіла та. – Доню, я в свою хату не можу зайти… – сказав він. – Ключі нові де, чи замок розбирати? – Ти що?! – ахнула та. – Нічого розбирати не треба! Йди звідти. – Як іти, я ж тут живу?! – Степан Андрійович не розумів, що відбувається
Степан Андрійович повільно йшов по звивистій сільській дорозі. Ноги змокли, та й верхній одяг теж. Невелика сумка з речами, здавалась
Читати далі