– Та забудь вже свого кота! Його немає. Він не пропаде, приб’ється до когось! Зате в тебе є онуки, цілих двоє! Займися ними, хоч якась користь від тебе буде, – кивнув у бік синів, Льошки і Павла, Микола…
Микола зайшов до кімнати, де, ховаючи обличчя в долонях, сиділа його мати Віра Іванівна… -Мамо, ну що таке?.. – Згадала
Читати далі