Вже було дуже пізно, на вулиці йшов дощ. Марія Федорівна збиралася спати, як раптом хтось постукав у двері. – Кого це там принесло по темряві й по дощу?! – бурчала жінка, відкриваючи двері. – Маріє Федорівно, там хтось ходить у мене! – сусідка Ірина стояла аж побіліла. Вискочив син Марії Федорівни Антон і побіг до сусідки. За деякий час він повернувся. – Пройдисвіти там ходять якісь, – сказав він. – Треба вам замок новий на двері й ворота бажано поставити. Одягайтеся, Ірино, я проведу… Але Ірина стояла і чомусь приголомшена дивилася на Антона, округливши очі! Той застиг від здивування, нічого не розуміючи…

Вже було дуже пізно, на вулиці йшов дощ. Марія Федорівна збиралася спати, як раптом хтось постукав у двері. – Кого

Читати далі

– Правильно, запитати, – зраділа сусідка. – Ми тут якось, давно вже, з твоєї свекрухою, царство їй небесне, розмовляли на одну тему … – І вона знову замовкла, бо її язик ніяк не міг сказати, те, що їй дуже хотілося. Але сусідка, все-таки, знайшла сили. – Їй тоді вже вісімдесят було. Я її питаю – а скажи мені люб’язна Марія Петрівна, як ти примудрилися до таких років дожити, і жодного разу не заслабнути?

Через сорок два дні після того, як свекрухи не стало, в квартиру Світлани заявилася сусідка з першого поверху. У під’їзді

Читати далі

– Звідки у дітей нові кросівки? – Маргарита Вікторівна стояла у передпокої, тримаючи в руках кросівки онука. – Nike! Знаєш, скільки такі коштують?

– Звідки у дітей нові кросівки? – Маргарита Вікторівна стояла у передпокої, тримаючи в руках кросівки онука. – Nike! Знаєш,

Читати далі

— Ох, бідолаха! — Марина театрально розвела руками. — Пів року шукаєш роботу і ніяк не знайдеш. А знаєш чому? Тому що ти вибагливий, як у магазині: то зарплата замала, то офіс далеко, то начальник не подобається! А я тим часом одна тягну на собі все! — Це нечесно! Я не збираюся йти вантажником або кур’єром! У мене є освіта, є досвід!

— Льоша, ти сьогодні брав мою картку? — запитала Марина, заходячи на кухню, де чоловік ліниво гортав новини на планшеті.

Читати далі

І ось їх знову звела доля. Тільки тепер із радісного приводу. Діти, яких могло й не бути, збираються одружитися. Чи це не знак долі?

У коридорі жіночої поліклініки на лаві сиділа жінка похилого віку. Поруч із нею сиділа щупла дівчинка, років 15-ти, у короткій

Читати далі

Ігор сидів на дивані, і щось розглядав в ноутбуці. В кімнату зайшла дружина. – Ігорю, хтось був у квартирі! – схвильовано сказала Леся, тримаючи в руках вазочку з цукерками. Чоловік відволікся від екрану. – У сенсі був? Ми ж разом вранці пішли, – сказав він. – Саме так! А цукерки, не на місці. Я точно пам’ятаю – три штуки було. Тепер дві, – пояснила Леся. – Лесю, ти серйозно? Через якісь цукерки мене відволікаєш? – невдоволено буркнув Ігор. – Ігорю, як ти не розумієш?! Хтось був у нашій квартирі! – вигукнула Леся, і раптом застигла від несподіваної здогадки.

Ігор сидів на дивані, і щось розглядав в ноутбуці. В кімнату зайшла дружина. – Ігорю, хтось був у квартирі! –

Читати далі

Приїхавши до матері, Борис відразу пішов до магазину за продуктами. Біля прилавка стояв хлопчик років шести і брудними рученятами рахував монетки на долоні. Одяг на ньому був неохайний – старі шорти й майка. Борис відчув, як у нього защеміло серце. Хлопчик був схожий на нього в дитинстві: світле кучеряве волосся, блакитні очі.

Борис приїздив до матері раз на рік, у її День народження. Він жив за тисячі кілометрів від неї, і частіше

Читати далі

Діма стояв посеред розгрому. На підлозі валялися уламки тарілки, мабуть, тієї самої, яку він жбурнув у пошуках свого дорогоцінного кухля. Двадцять п’ять років, метр вісімдесят зросту, широкі плечі. А поводиться як примхлива трирічка.

Марина прокинулася від гуркоту. Знову. Знов щось летіло, билося, розбивалося. Годинник показував половину сьомої ранку. Неділя, ось такий вихідний. Єдиний

Читати далі

«Мамо, мамо!», — почула я крізь сон. Швидко зіскочивши з ліжка, я кинулася в кімнату, де після відходу сестри жив мій племінник Севка.

«Мамо, мамо!», — почула я крізь сон. Швидко зіскочивши з ліжка, я кинулася в кімнату, де після відходу сестри жив

Читати далі

— Пригод захотілося? Я тобі зараз влаштую пригоди. Не подивлюся, що тут твої батьки. — Аркадій перевів свій погляд, що заплив від горілки на Максима. — Я влаштую йому таких пригод, що рідна мати не впізнає. — Не смій чіпати мою матір. Я розумію, що ти зараз п’яний, але якщо ти ще щось скажеш про мою матір… Ти про це пошкодуєш. — тим самим спокійним голосом відповів Максим.

— Йому не місце у нашому домі. Я більше не збираюся терпіти цього піжона. Нехай сьогодні ж забирається до біса!

Читати далі