Вільна Україна

– От тільки не кажи, що знову йдеш до мами! – гаркнув Степан, кидаючи на стіл ключі. – І що,

Маргарита Іванівна з докором подивилася на сина, але нічого не сказала. – Мамо, це Ірина. Якщо ти не проти, ми

– Галю, зайди. Мій у погребі був і тобі картопельки набрав. Галина повернула до двору сусідки.– Ой, дякую, тітко Марино,

Рахувала гроші я три рази, і таки щоразу переконувалася, що не вистачає тисячі євро. Я не могла збагнути – куди

– Оленко, Оленко! Це я, Марія! Ну ти що, не впізнала чи що? – дуже знайомий голос пролунав в телефоні. 

Після маминого дзвінка я вийняла сімку з телефону і викинула її геть. Зрештою, де я мешкаю вони із сестрою не

– І знову те саме, знову він пішов… – зітхнула Галина, закриваючи за Миколою двері. Це був уже, здається, восьмий

Надія Петрівна відкрила очі. Вона побачила сонячний промінчик на стіні. Обличчя осяяла щаслива посмішка: – Жива! Дожила до свого дня

“Дістала ти мене, геть звідси!” – кричав чоловік, викидаючи кішку з машини через кілька десятків кілометрів від міста. Кішка грілася

Кажуть, що між чоловіком та жінкою дружби бути не може. Ганна знала, що це неправда. З Михайлом вони були в