Оксана вчилася на педагога, з дитинства любила з дітьми возитися, все просила у матері сестричку, потім на братів переключилася, племінників вимагала. А як школу закінчила, так ніхто не сумнівався, що на педагога вступати буде, так і сталося.

-Мамо, я сьогодні у Вероніки переночую, нам до заліку треба готуватися. Можна? -Добре, але тільки вчасно лягайте спати. -Звичайно, мамочко.

Читати далі

Вона добре знала, що поїхала я на заробітки не заради себе, а заради сина. Данило вирішив одружитися, але жити разом не хоче, тож я, після довгих роздумів, порадилася з чоловіком і вирушила в Італію на місце, де колись працювала моя мама.

– Софіє, ти коли збираєшся повернутися додому? – запитала мама, злегка нервуючи в голосі. – Не знаю, мамо. Квартира ще

Читати далі

— Мамо, не ображайся… Ти ж розумієш, як складно з дітьми… Розумію. Вона завжди розуміла. Розуміла, коли він поїхав вчитися. Розуміла, коли одружився і перестав приїжджати на канікули. Розуміла, коли він вибрав роботу в Києві замість того, щоб залишитися поруч з овдовілою матір’ю. Але тепер розуміла інше: вона просто не входить до списку пріоритетів його життя. І ніколи не входила.

Олена Григорівна Матвієнко працювала завідувачкою дитячим садком «Ромашка» вже двадцять три роки. Знала кожну дитину по імені, пам’ятала, хто з

Читати далі

Рита сиділа в автобусі й задумливо дивилася у вікно. Вони стояли в заторі. А сьогодні Рита з чоловіком Дмитром збиралася в ресторан. Їй ще треба було приготуватися. Але Рита запізнювалася, і йти їй мабуть доведеться у тому самому одязі, який був на ній… Роздуми жінки зупинив дзвінок телефону. Рита глянула на екран, і побачила обличчя матері. Це було дивно. Зазвичай, у такий час, мама не дзвонила. Рита не на жарт розхвилювалася. – Алло, мамо, – сказала вона в слухавку. – Щось сталося? – Ох, сталося, Рито… – сказала мати. Жінка застигла в очікуванні найгіршого

Рита сиділа в автобусі й задумливо дивилася у вікно. Вони вже годину стояли в заторі і це дратувало більше, аніж

Читати далі

— Ти кажеш, я дорікаю тобі шматком хліба? Катю, ми вже півроку харчуємося їжею з доставки, тому що у тебе «немає часу» готувати. Хоча весь твій час — це сон до полудня, фітнес-клуб і балачки з подругами. Я обіцяв тобі турботу і захист, так. Але я підписувався на шлюб, на партнерство. А отримав на свою шию красиву, але дуже дорогу в обслуговуванні дитину, яка вважає, що їй все належить за правом народження. — Я зрозуміла. Ти просто заздриш.

— Льошо, дивись, яка краса! Ну просто казка, правда? Треба брати квитки, дівчата вже купили, я одна залишилася. Катя пурхала

Читати далі

Роман спав, як раптом пролунав дзвінок у двері. – Дивно, хто б це міг бути? – здивовано подумав він. Роман одягнув футболку і шорти й поспішив у коридор. Він відкрив двері й застиг від несподіванки. На порозі стояла стояла його колега Ніна. – Можна, Романе Юрійовичу? – запитала вона. Він здивовано пропустив дівчину в квартиру. Ніна дістала з пакету тістечка. Роман поставив чайник і запитав: – Провідати прийшла? – Я у справі, – сказала дівчина. – Я хочу вам сказати, що ваш друг Ігор…. Він зробив дещо дуже нехороше… Роман застиг від почутого із чашками в руках

Роман прокинувся не в найкращому настрої. Сьогодні п’ятниця, важкий день на роботі. Потім важкі нудні вихідні і знову безпросвітні будні

Читати далі

— Це мій син. Я сам упораюся. Не впорався. Спочатку пив вечорами — горе заливав. Потім зранку почав. Роботу втратив. Жив на пенсію своєї матері та залишки допомоги. Галина приїжджала. Мишко відчиняв — худий, очі величезні. У квартирі сморід. На столі порожні пляшки. Іван на дивані, неголений, брудний.

— Бабусю, забери мене, благаю. Тато знову п’є. Чіпав мене вчора. Я не хочу тут жити. Будь ласка… Голос Михайла

Читати далі