Якось на початку літа біля Маріїної хати зупинилася стара автівка. Вийшла з неї молода дівчина – струнка, темноволоса, з міста, видно, бо вся в модному. – Доброго дня, – несміливо озвалася. – Ви – пані Марія? – Так, я. А ти хто будеш? – Я… я Софія. Донька Оксани. Моя мама казала, що ви їй життя врятували. Марія аж злякалася. І раптом у пам’яті виринула картина з юності: дощова осінь, мокра дівчина в чужому пальто, перелякані очі
Марія вже й не чекала щастя, жила собі і вважала своїм обовʼязком просто допомагати людям, таку вже вдачу мала. Вдова,
Читати далі