– Мамо, мені терміново треба 600 євро, – без привітання випалила Наталка.
– Тітко Марино, як ваше здоров’я? Наталка казала, ви знову в лікарні лежали? – почула я в слухавці голос Насті,
Читати далі
Роман мовчки збирав речі і не звертав уваги на те, що дружина намагається його зупинити. – Романе, ти добре подумав? – говорила Даша. – Так, – впевнено відповів чоловік. – А діти … як мені їм пояснити, що ти більше не житимеш з нами? – не заспокоювалася дружина. – Поясни їм, що це все через тебе! – вигукнув Роман. Даша хотіла щось заперечити, але чоловікові зателефонували і вона замовкла. Раптом, ненароком Роман ввімкнув гучний зв’язок на смартфоні. Даша почула всю розмову і застигла від почутого
Роман мовчки збирав речі і не звертав уваги на те, що дружина намагається його зупинити. Він більше не хотів жити
Читати далі
Микола сидів на кухні і про щось думав, глянув у вікно, побачив на підвіконні квітку, що трохи засохла, і, ніби знайшов, як почати розмову. – Думаєш, чому вона сохне? Тому що кохання наше пройшло, – раптом сказав чоловік до дружини. Наталя навіть не знайшла, що відповісти, тільки здивовано підняла брови. – Ти сама винна, не доглядала квітку, от і так сталося, – продовжив Микола. – А що сталося? – не розуміла Наталя. – Завтра я подам на розлучення, – несподівано сказав Микола. – Тобто ти розлучаєшся зі мною, через квітку? – Наталя аж розсміялася до сліз, не розуміючи, що вібувається
Наталя відчинила двері, на порозі стояв Микола, щасливо посміхаючись. В руках він дбайливо тримав горщик із квіткою. – Це що?
Читати далі
– Тобі що, важко дітей відвезти? Ну хворієш ти, але ж не без свідомості! У племінників за три дні змагання!
– Тобі що, важко дітей відвезти? Ну хворієш ти, але ж не без свідомості! У племінників за три дні змагання!
Читати далі
Ірина приїхала на дачу, її одразу зустріла сусідка Тоня. – Ірина, доброго ранку, а ти що це одна цього разу приїхала? – через невисоку огорожу спитала Антоніна. – А я розлучилася з Сергієм, – пояснила Ірина, і вирішила швидше закінчити цю розмову. – Вибач, давай іншим разом поговоримо справ багато! Ірина шдивко забігла в будинок. – Так, треба прибрати трохи, – вирішила вона і взялася за прибирання. Раптом Ірина почула якісь голоси, що долинали з вулиці. Жінка визирнула у вікно і застигла від побаченого
– Ірина, доброго ранку, а ти що це раптом одна цього разу на дачу приїхала? – через невисоку огорожу Іра
Читати далі
– Так вона і не збирається з’їжджати, ходить з розумним виглядом, розповідає про якісь інвестиції.
– Вона вимагає, щоб мати на себе кредит оформила, майже на мільйон, ти собі уявляєш? І ще стільки ж її
Читати далі
– Це мої гроші, доню, – спокійно кажу їй. – І я вирішую, кому й коли допомагати.
– Мамо, ти не можеш ставити нас з ним на один рівень! – голос дочки звучав з неабияким обуренням. –
Читати далі
Марина полола на городі моркву. Раптом на сільській дорозі, якраз біля будинку Марини зупинився кабріолет. – О, завітала, вже! – подумала жінка. Марина вже приготувалася сваритися з коханкою свого чоловіка Михайла, але з машини вийшов якийсь незнайомець. – Хто це такий? – подумала Марина. – Це, мабуть, чоловік тієї коханки мого Михайла… – Здрастуйте, – сказав гість. – Привіт, – буркнула Марина. – Я тут думаю, що ж робити з нашими зрадниками, – сказав гість. – У мене до вас є одна чудова пропозиція… – Яка ще пропозиція? – Марина застигла від несподіванки, не розуміючи, що відбувається
Кабріолет зупинився на курній сільській дорозі, якраз біля будинку Марини. Вона якраз полола на городі моркву. – О, завітала, вже!
Читати далі
Син спробував згладити ситуацію, мовляв, вона при надії, емоції вирують. До того ж він все одно хотів порушити питання про те, щоб позбутися Тимка заради майбутньої дитини.
Я сказала, щоб ноги сина і невістки в моїй квартирі після цього не було! Я ще й замки на днях
Читати далі
Марина стояла на зупинці. Надворі було жарко, а тут ще й важкі сумки в руках… А як же ж?! Увечері приїжджають онуки. Треба багато чого приготувати, тому Марина зранку поїхала на базар, купити все необхідне… Раптом біля Марини зупинилася біла дорога машина. Двері прочинилися, і вона побачила водія в сонячних окулярах – чоловіка років шістдесяти, кремезного і з вусами. – Ну що, красуне, покатаємося? – запитав він. Марина озирнулася, не розуміючи, до кого він звертається. Чоловік зняв окуляри. – Ви мені? – ахнула вона. Марина не розуміла, що відбувається
Марина стояла на самому краю зупинки, чекала на автобус. Надворі була спека, а тут ще й важкі сумки в обидві
Читати далі