Марія приготувала вечерю, накрила стіл. Дістала з шафи сукню, яка колись так подобалася Олегу. Вона справді чекала цього вечора. Їй здавалося: це шанс поговорити, повернути тепло. Він прийшов пізно. – Пробач, затримався. Знову ці наради. – Ти… ти хоч пам’ятаєш, який сьогодні день? – ледь чутно запитала вона. – Що саме? – і в його очах промайнуло розгублення. Марія сіла за стіл і мовчала. Не плакала – просто більше не хотіла говорити. А він вийняв із сумки коробочку

Марія прокидалась раніше за всіх. Не тому, що любила ранок – просто знала: інакше все завалиться. О шостій вона вже

Читати далі

Соломіє, ти чому посуд не помила? – почала вона з порога, навіть не привітавшись. Її голос був різким, як завжди, коли вона зверталася до мене. – Іван прийде голодний, а в тебе на кухні бардак

Мене звати Соломія, і я – лікарка, яка приїхала до великого міста з маленького села, де мої батьки – вчителі,

Читати далі

Ірина пішла працювати рано. Сімʼя жила небагато і треба було заробляти. Гроші Ірина відкладала собі на навчання… Якось Ірина помітила, що з її скриньки із заощадженнями зникло трохи грошей! Вона тримала її в таємному місці. Й Ірина вирішила зробити інакше. Вона оформила банківську картку і збиралася тримати гроші на ній… Якось дівчина прийшла додому раніше. Раптом вона побачила, як її брат щось шукає у її кімнаті, а батько стоїть біля дверей і спостерігає. Ірина застигла від несподіванки. – А що це ви тут робите? – здивовано запитала вона

Ірина народилася у звичайній родині. Через рік народилася сестра, а потім і братик. Дохід сім’ї можна сказати був нижче середнього.

Читати далі

Ольга Василівна вирішила подзвонити сусідці, але не встигла. Тільки-но вона взяла в руки телефон, як він задзвонив. Дзвонила Надія – сестра покійного чоловіка Ольги Василівни. – Щось сталося, чи що? – подумала жінка. Дзвонила Надія рідко. Ольга Василівна взяла слухавку. – Чим ти зайнята?! – не вітаючись запитала родичка. – Пʼятий раз тобі дзвоню! – Не встигла я до телефону дійти… – відповіла Ольга. – Ну ясно, – засміялася Надія. – Я ж чого дзвоню… Помідори ти мені цього разу надто солоні закрила. Треба тобі інший рецепт… – Не буде солі, – зупинила родичку Ольга Василівна. – Нічого не буде. – Як не буде?! – Надія не розуміла, що відбувається

Скільки разів Ольга Василівна влітку та восени думала про скорочення свого городу, але ранньою весною все починалося знову. Розсада, і

Читати далі

Степан Андрійович ішов по сільській дорозі. – Нарешті я вдома, нарешті я там, де народився, там де поховані мої батьки і моя кохана дружина… – сказав він вголос. Чоловік відкрив хвіртку і зайшов до себе подвірʼя. Він довго порався із замком, але нічого не виходило. Степан Андрійович набрав номер доньки. – Ну чого тобі? – відповіла та. – Доню, я в свою хату не можу зайти… – сказав він. – Ключі нові де, чи замок розбирати? – Ти що?! – ахнула та. – Нічого розбирати не треба! Йди звідти. – Як іти, я ж тут живу?! – Степан Андрійович не розумів, що відбувається

Степан Андрійович повільно йшов по звивистій сільській дорозі. Ноги змокли, та й верхній одяг теж. Невелика сумка з речами, здавалась

Читати далі

«Як добре бути молодою, – подумала з ноткою заздрощів Олена, лежачи в ліжку. – У молодості тобі хлопці гукають під вікна, освідчуються в коханні, дарують квіти. Але щойно тобі за сорок п’ять… І хто вигадав, що сорок п’ять – це друга молодість?»

Олено! – гукав зранку чоловічий голос під вікном. – Олено! «Як добре бути молодою, – подумала з ноткою заздрощів Олена,

Читати далі

– Мамо, привіт як ти? – забігала Ірина до мами. – Та все добре! – Ми тут з Славком подумали, може, ти переїдеш до нас. – Ну добре, – Сказала вона, важко зітхнувши. Ірина зі Славком перевезли Ларису Іванівну до себе. Спочатку все було добре, а потім зять став все більше чіплятися

– Мамо, привіт як ти? Ірина перед роботою часто забігала до мами. – Та все добре! – Ми тут з

Читати далі

Марина взяла телефон і набрала номер матері. – Мамо, у твого внука Сашка день народження, ти ж пам’ятаєш? – запитала вона. – Звичайно памʼятаю! – відповіла Ольга Ігорівна. – Я хотіла запросити тебе, – продовжила Марина. – І… Миколу цього твого. Приходьте, пора нам познайомитися… Марині було незвично бачити маму з іншим чоловіком, а не з батьком. Слово взяв Микола. – Я бачу всі вже ситі і всіх кого треба, вже привітали, – підморгнув він маленькому імениннику. – Ми хотіли б з Олею запросити вас на нашу скромну урочистість. – Яку ще урочистість? – тихо ахнула Марина. Вона не розуміла, що відбувається

Марина не одразу помітила, що мама повернулася з прогулянки якоїсь іншої – очі блищать, як у закоханої школярки, загадкова усмішка.

Читати далі