– Хлопчику мій, ти хоч розумієш, яку відповідальність на себе береш? Хоча що це я, розумієш, звісно, ​​ти її давно на собі тягнеш. Але, Максиме, просто так тобі їх не віддадуть, доведеться поборотися

– Синочок! Іди, посидь з нами! Що такий непривітний? Куди пішов? Максим зачинив  двері на кухню, де гула весела компанія на

Читати далі

Валерій складав у багажник сумки, коли до нього підійшла дружина. – Віро, щось сталося? – запитав чоловік, помітивши, що жінку явно щось хвилює. – Валерій, ти коли своїй сестрі гроші переведеш? – несподівано, запитала Віра. – Які гроші? Ти в неї позичала? – здивувався чоловік. – То Вікторія тобі ще не пояснила які гроші? – єхидно додала Віра. – Коротше, ми винні їй кругленьку суму! – Цікаво за що? – сказав Валерій. – Ооо, а це найцікавіше, – усміхнулася Віра, і передала слова зовиці чоловіку. Валерій вислухав дружину і…ахнув від почутого

– Віро, ти не будеш проти, якщо Віка з Максимом у липні поживуть у нас на дачі? – запитав у

Читати далі

Ну що, невістка вже командує в хаті? – спитала цікава сусідка. Ярослава відповіла просто: – Не командує. Ми живемо разом, але не одне одному на голові. – І ти їй усе дозволяєш? – А чому ні? Може, хоч у цій хаті хтось житиме щасливо з самого початку. Орися лише знизала плечима. А Ярослава тоді вперше зрозуміла – вона справді змінила щось важливе. Розірвала коло, яке тягнулось поколіннями

Ярослава вийшла заміж у дев’ятнадцять. Була ще зовсім юною – тендітна, з довірливими очима й сором’язливою усмішкою. Закохалася в Івана,

Читати далі

Наталочко, а де ключі від будинку? – запитав мене чоловік за сніданком. – Ти про які ключі? – здивувалася я, бо ми живемо в квартирі, а не в будинку. – Кохана, ключі від твого спадкового будиночка, – уточнив чоловік. І тут до мене дійшло, Віталій веде мову про будинок, який мені залишився від мами. Ще не минуло і місяця, як її не стало. Я навіть ще не починала оформлювати документи на спадщину. Прохання чоловіка мене здивувало, і я вирішила уточнити, для чого йому мої ключі

– Наталочко, а де ключі від будинку? – запитав мене чоловік за сніданком. – Ти про які ключі? – здивувалася

Читати далі

Стефанія повернулась у село тихо, без гучних зустрічей. Після двадцяти п’яти років праці в Італії їй хотілося лише одного – спокою. Колись вона поїхала, щоб поставити дітей на ноги. Двоє – Наталка і Юрко – давно вже в місті. Хати не продали, але й не приїздять. У мами – старість, а в них – робота, діти, кредити. Сусіди зустрічали її по-різному. Хтось тішився, що вернулась. Хтось заздрив – бо, мовляв, “та в Італії грошей накосила”. А хтось просто обертався з цікавістю: як виглядає та, що пів життя десь за морями. Але найбільше Стефанію здивував кум Василь

Стефанія повернулась у село тихо, без гучних зустрічей. Після двадцяти п’яти років праці в Італії їй хотілося лише одного –

Читати далі

Ганна їхала на дачу своєю машиною. Ззаду на сидінні і в багажнику стояли контейнери з розсадою перцю, баклажанів і капусти, а також насіння квітів. Коли жінка звернула на дорогу, яка вела до її хати, то здивувалася і навіть ахнула від побаченого! Жінка спершу подумала, що помилилася… – Зараз я під’їду і переконаюся, що мені просто здалося, – подумала Ганна. Але коли вона стояла біля своїх воріт, всі сумніви розвіялися. Її чоловік був зараз тут, на їхній дачі! Це було чітко видно по яскраво-синій машині Миколи, яка стояла там. Ганна, хвилюючись, відкрила хвіртку. З-за будинку чулися голоси. Жінка прислухалася й застигла

Ганна підʼїжджала до своєї дачі, що знаходилася за двадцять кілометрів від міста, у піднесеному настрої. Ззаду на сидінні і в

Читати далі

Що, знову в село? І як ти тільки встигаєш? Та й якщо чесно, то я не розумію, це ж не твоя рідна мама, навіщо ти так стараєшся взагалі? – питає Світлану її колега по роботі. – Не знаю, як тобі це пояснити, але не можу я по-іншому. Марині Сергіївні потрібна моя допомога. І я не можу її залишити, – спробувала пояснити Світлана подрузі. Алла лише знизила плечима, бо не розуміла, навіщо 43-річній жінці, замість того, щоб піти з подругами в кафе, кіно, чи на побачення, вона сідає в старий запилений автобус і їде в село до жінки, яка навіть не стала їй свекрухою

– Що, знову в село? І як ти тільки встигаєш? Та й якщо чесно, то я не розумію, це ж

Читати далі

-Тату, ми з Вовою одружуємося. – Таак, Вова значить. І де ви жити будете? – У нас.. – Нормально! Житла у нього, значить, нема? – У нас же є місце. – Ну а машина хоч у нього є? – Немає. – Он як! І машини немає. І навіщо він тобі без квартири і без машини? Ти ж любиш на машині кататися. – Я не передумаю, Вова хороший! – Що ж у ньому хорошого? – Він мене на гойдалках гойдає

-Тату, тату, ми з Вовою одружуємося. -Таак, Вова значить. І де ви жити будете? -У нас… -Нормально. Свого житла у

Читати далі

– Сама ще дитина, сімнадцяти немає, а вже мама. Ні чоловіка, ні батька… – подумки переймалася жінка

– Так, Тетяно Сергіївно, сьогодні тебе виписуємо, – жінка-лікар усміхнулася якоюсь сумною посмішкою. – Зустрічати тебе хто-небудь буде? – Мама…

Читати далі