— А ти точно мене не знаєш? — запитала вона, коли Кама вийшла по воду. — У тебе дуже знайоме обличчя. Я затримала дихання. — Я… колись заходила в одне кафе, де ви з дочкою сиділи. Можливо, звідти. — Можливо, — сказала вона, не відводячи очей. — Але знаєш, я люблю правду більше, ніж ввічливість. Якщо ти — це та, про кого я думаю… просто будь доброю до Ками. Вона вийшла з кімнати, залишивши мене зі столом, чаєм і запитаннями.
— Щоб через три дні тебе і всіх твоїх речей не було в моїй квартирі! — гримнула, наче блискавиця пройшла
Читати далі