Вільна Україна

Макар ріс без мами. Скільки себе пам’ятав, вони жили з татом удвох. Іноді приїжджала бабуся, батькова мама. Вона натягнуто посміхалася

Алла йшла по сільській дорозі взявши доньку за руку, а в іншій була невеличка валіза. Навіть не попрощавшись зранку з

– Мишко, поїдьмо відпочинемо! Кудись до моря. Олеся замріяно подивилася у вікно, ніби уявляла шум прибою. А потім знову повернулася

Заміж Маринка вискочила рано, їй лише дев’ятнадцять виповнилося. Мама Марини Олена Іванівна за пів року до весілля жартома запитала, коли

Олег із задумливим і засмученим обличчям зустрів із роботи дружину. – Ти вже вдома? – розмотуючи шарф, усміхнулася дівчина. –

Марина працювала в лікарні вже 12 років. Звичайна медсестра – акуратна, сумлінна, мовчазна. Люди її любили, пацієнти дякували, бо до

– Михайле, як ти міг? Ти ж змінив усі замки, і я не можу в хату потрапити, – я телефонувала

Анастасія Петрівна ніяк не могла змиритись з тим, що не стало її чоловіка Миколи. Сильний, здоровий, розумник, сімʼянин пішов раптово

Трасою Київ-Рівне мчав автомобіль. У ньому їхали троє: батько, мати та син. Троє, але не сім’я. Вони майже не розмовляли,

Аню всі вважали нерозумною. Із чоловіком вона жила вже п’ятнадцять років. У них було двоє дітей, Алісі чотирнадцять, а Сергію сім