Увечері після роботи Тетяна їхала в напівпорожній електричці. Раптом вона відчула, що хтось на неї дивиться… Навпроти нікого не було, але через купе сиділа пара приблизно її віку. Повненька молода жінка, яскраво нафарбована, досить голосно говорила по телефону. А чоловік сидів і дивився… На Таню! Вони зустрілися поглядами, але той не зніяковів. Йому не було незручно, він навіть погляду не відвів, а навпаки посміхнувся. І кивнув, наче впізнав її… І тут Таня раптом все зрозуміла!
Увечері після роботи Тетяна їхала в напівпорожній електричці. Раптом вона відчула, що хтось на неї дивиться… Навпроти нікого не було, але через купе сиділа пара приблизно її віку. Повненька молода жінка, яскраво нафарбована, досить голосно говорила по телефону. А чоловік сидів і дивився… На Таню! Вони зустрілися поглядами, але той не зніяковів. Йому не було незручно, він навіть погляду не відвів, а навпаки посміхнувся. І кивнув, наче впізнав її… І тут Таня раптом все зрозуміла!
Зрозуміла, що його обличчя їй знайоме. Вона примружилася.
У Тані була короткозорість, а так вона бачила краще, і раптом впізнала його!
Це ж Володька, вони разом у технікумі вчилися і він був у неї закоханий.
Він ходив за нею, немов прилип, і зазирав Тані у вічі, намагаючись зрозуміти, що вона хоче. Морозиво або піти на пляж або в кіно.
А Тетяна з ним нічого не хотіла, хоч Володя був і добрий хлопець.
Але він здавався Тані надто простим зі своєю любов’ю та бажанням зробити для неї все. Він поводився, як маленький, а їй подобалися старші хлопці.
На випускному в коледжі, коли Володька побіг після танців по морозиво для Тані, до неї підійшла Ніна. Вони не те щоб дружили, але часто на заняттях поруч сиділи, лекції давали переписувати.
Ніна була повненька, з білими віями, зазвичай весела, раптом запитала її, червоніючи:
– Тетянко, знаєш, може це недолуге питання, ти тоді не відповідай, просто ти розумієш, ми ж всі зараз роз’їдемося в різні боки, і я вже не зможу…
Таня нічого не зрозуміла, і перепитала:
– Ніно, говори чітко, нічого не зрозуміло!
І Ніна почервоніла і просто запитала:
– Тобі потрібний Володька?
Вона була дуже смішна, волосся біле фарбоване і кучеряве, якась хімія. Вона почувала себе безглуздою, соромилася себе, і, схоже, їй… Подобався Володька.
Ніна напружено дивилася на Тетяну, і Тані стало смішно. Якщо чесно, вони з Володькою навіть чимось схожі, обидва якісь недолугі, чи то зовні, чи очима? Або світлим волоссям?
– А що? – запитала Таня.
Ніна не знала, що відповісти, і Тетяні стало її шкода. І вона сказала так, що їй потім було соромно за себе, що вона так сказала:
– Хочеш забрати його собі? Забирай, якщо зможеш!
Таня, не чекаючи на Володьку з морозивом, пішла тоді з випускного. Вона втомилася і їй було нудно.
Слідом за нею вискочили Ігор і Марина, за ними заїхав його старший брат Юрко на машині.
– Поїдеш з нами купатися? – Покликала її Марина, і Таня погодилися.
Вечір був теплий, а Юрко так на неї дивився…
Через рік Тетяна та Юрій одружилися і їй здавалося, що вона щаслива. Юра був уже дорослий, називав її «моя дівчинка» і завжди якось знав, що вона хоче.
Спочатку Тані подобалося, що вони завжди кудись їздили. То з компанією на дачу, то на море, то йшли на закритий перегляд нового фільму. Юрко терпіти не міг сірі будні, він завжди кудись біг. Але Тані через три роки захотілося зупинитися…
Вона раптом дуже захотіла народити дитину, точніше двох – доньку і хлопчика.
Дівчинка нехай буде схожа на батька. Кажуть, що тоді вона буде щасливою.
У неї будуть такі ж очі чайного кольору, як у Юрка, світло-карі, теплі й веселі.
І злегка хвилясте каштанове волосся. Юрко буде любити їхню красуню, і називати їх «мої дівчатка».
А потім вона народить йому сина, можливо, він буде, як і Таня, світловолосий і спортивний, спритний і швидкий. У них будуть дуже гарні діти, і вони з Юрком будуть щасливі.
Але чоловік розсміявся.
– Та ти що, ми ж молоді?! Навіщо нам діти, ну може років через десять. Сама подумай, зараз жінки набагато пізніше народжують, а ми з тобою і не жили ще?
Тетяна зовсім не очікувала на таку відповідь, у неї навіть сльози виступили. Вона думала, що Юрко мріє, щоб вона йому народила…
Вони продовжили свій галасливий спосіб життя. Таня сподівалася, що Юрко зміниться. А він через три роки раптом видав їй:
– Розумієш, маленька, від мене завагітніла одна молодша дівчина.
Це було випадково, ти ж знаєш, що я люблю тільки тебе. Але так склалося, що нам доведеться тимчасово розлучитися. Її тато каже, що влаштує мені.
А потім я з нею розлучуся і повернуся до тебе, ти ж чекатимеш мене, правда?
Тетяна була вражена його такими словами. Як у нього виявляється все просто!
Зійшовся, розійшовся, та хіба ж так можна?!
– Хах, а я думав ти сучасна, а ти як моя бабця, вона мені набридла розповідями, як жити треба, – засміявся тоді Юрко…
Рік тому вони розлучилися, а нещодавно було десять років закінчення коледжу. І Таня згадала раптом Володю, адже він був такий щирий і справжній. А вона вважала його маленьким та нецікавим.
Тетяна залізла на сторінку Володьки у мережі, і задивилася на його фотографії.
Чесно кажучи, вона хотіла побачити, що він один, раптом він однолюб і чекає на неї досі, адже так буває.
Але на фото поряд із Володею всюди була Ніна. З такою ж хімією та щасливою усмішкою на обличчі. А Володя з фотографії дивився на Таню так, наче прямо їй у душу зазирав…
Коли пішли світлини з дітьми, Таня все зрозуміла.
Вона сама віддала його Ніні, а він напевно, був би чудовим, люблячим і вірним чоловіком…
І ось тепер вони їдуть у пізній вечірній електричці. Ніна з кимось гучно балакає по телефону, галасує майже на весь вагон, а йому за неї соромно, це видно по його обличчю.
Володя бачив, що вона заходила на його сторінку, і, схоже, він зрозумів, що Таня про нього згадала…
Через кілька днів, повертаючись із роботи, Тетяна побачила біля свого під’їзду Володьку з букетом квітів. І їй раптом стало смішно – треба ж які мужики всі однакові?
Він побачив її в електричці, а ще зрозумів, що вона ним цікавилася в мережі, і ось він уже біля її під’їзду, чекає на Таню.
А тим часом його Ніна, нічого не підозрюючи, смажить вдома котлетки й картопельку, і каже їх доньці і синові:
– А скоро прийде наш тато…
Таня вже бачила на фотках, що у Володьки і Ніни є діти, і її це зачепило, хоч вона сама собі й не зізнавалася…
Тетяна йшла і привітно йому посміхалася. Він теж до неї підійшов, не відводячи очей, і простягнув гарний букет.
– Це тобі, Таня, ти стала ще гарнішою, аніж була…
Тетяна посміхнулася. Цікаво, що він скаже далі, невже запропонує прогулятися і згадати, як вони вчилися разом?
А потім скаже, що намочив кросівки, чи хоче пити, і запитає, чи не пригостить вона його чаєм.
Але він дивився на Тетяну так, як дивляться востаннє, наче прощався з нею назавжди, а потім сказав їй несподівано й спокійно:
– Таню, я дуже тебе любив і хотів на тобі одружитися, чого б мені це не вартувало.
Навіть коли ти тоді втекла, я почав ходити у спорт-клуб, спортом зайнявся.
Мене тоді Ніна підтримала, вона стала мені вірним другом.
А потім я зрозумів, що я тобі просто не потрібний ніякий.
Ні багатий, ні спортивний, ні сміливий. У нас із Ніною діти і знаєш, я люблю її.
Наша донька схожа на мене, а син на неї, і це моя сім’я, мої улюблені люди, а ти будь щаслива…
Володя пішов, а Тетяна поринула обличчям у букет і заплакала…
Ні, вона не любила його, але Володя був саме таким чоловіком, якого вона хотіла б покохати.
Але добрі слова Володьки, який любив її колись так щиро, ще по-дитячому, видно мали якусь силу.
Бо Тетяна через рік зустріла хлопця.
Андрій чимось невловимо нагадував їй Володю, але він був інший.
Вони люблять один одного, і Таня тепер відчуває, що у них з Андрієм буде справжня родина, про яку вона завжди мріяла.
Андрій каже, що бачив її у своїх снах.
Щастя – це коли ти знайшов людину, яка теж шукала тебе…